Тарас Шевченко: сто днів кохання

Тарас жив на кутку, що в Керелiвцi iсторично звався Бондаревим (тодi там була околиця села), а Оксанка – на сусiдньому, Коваленкiвському. Мабуть, колись на одному жили бондарi, а на другому – ковалi. Напевне, i в ii роду були ковалi, звiдси вона й Коваленко – Коваленкiвна, як поетично називають ii деякi дослiдники його життя i творчостi.

Вiд його кутка до ii, горою, паралельно iхнiм обiйстям iшла вулиця, а внизу iх еднала спiльна толока.

За Шевченковою клунею був сад, стежка через сад вела круто вниз до зеленоi мальовничоi левади, а левадою в розкiшнiй долинi тихо дзюрiв-жебонiв «струмочок, оточений вербами й калиною та повитий широколистими темно-зеленими лопухами», незрадливими друзями його дитинства.

У струмку Тарас маленьким купався, слухав там соловейка чи зозулю, гуляв, мрiяв. Левадою попiд вербами та калиною бiгав на сусiднiй Коваленкiв куток на побачення до своеi дитячоi симпатii. Там Оксанка й зустрiчала сироту, якому теж симпатизувала. І якого нiжно звала Тарасиком. Втiшала, бувало, i сльози йому витирала, засвiчуючи в його душi ясне сонечко. І за те вiн iй вдячним буде все життя.

Якою вона була? Тiльки й знаемо достеменно, що – кучерявенька, з чорними бровенятами. Вродливенька. Вмiла так гарно спiвати, такий мала дзвiнкий голосочок, що коли вiн ii слухав (а спiвала вона йому. Йому!), то на очах у нього виступали свiтлi сльози.

Живi, карi ii оченята завжди були спiвчутливо-люблячими, а сама вона – маленька, стрункенька, у вишиванiй сорочцi – щебетливо-нiжна, з доброю душею i наче мальованим личком здоровоi сiльськоi дiвчинки.

Один з дослiдникiв його життя i творчостi слушно зауважить, що вона була «у безрадiсному життi сироти-пiдлiтка ясною зiркою, джерелом яскравих переживань, що окрилювали душу молодого мрiйника й будили в нiй жагу нових, особливих почувань».

Чому дороги нашi не зiйшлися?…

Поет у багатьох творах згадував свое перше дитяче кохання, зокрема, звертався до неi, незабутньоi, i в поемi «Мар’яна-черниця»:

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь…

Мабуть, вони таки були однолiтками, хоча, можливо, Оксанка й була трохи старшою за нього.

А втiм, дiвчатка порiвняно з хлопцями-однолiтками завжди видаються нiби дорослiшими – така вже природа.

Вершина iхнього дитячого роману припала на його тринадцятий рiк. Вiн любив ii з усiм запалом юного чисто-безгрiховного серця, i те почуття в нього залишилося на все життя i все життя зiгрiвало його.