Тарас Шевченко: сто днів кохання

 – Погодувати вас у борг… Гм… А от я вiзьму й погодую вас. У борг…

Пропозицiя й справдi була дещо дивною – погодувати в борг, – i оригiнальною. Можливо через те «дивацтво» хазяйка й прийняла поета на квартиру.

– Іншого б не взяла, а цього – вiзьму, – казала посмiхаючись. – Бо не такий вiн, як iншi…

А далi почалося iхне взаемне знайомство. Хазяйка дiзналася, хто такий насправдi ii квартирант – «сам Тарас Шевченко», – а «сам Тарас Шевченко» дiзнався – не без приемностi, – що господиня е завзятою прихильницею його поезii.

Ще й любила спiвати украiнськi пiснi. Невдовзi вони спiвали удвох – Шевченко i його нова хазяйка – i Шевченко був просто в захопленнi вiд своеi хазяйки, а хазяйка – вiд такого квартиранта. І невдовзi Тарас Шевченко в тiм будинку став своiм. І для дiтей господинi, i для самоi господинi, що ii Шевченко називав то тiткою, то дядиною. А бiлоголова дiтлашня тiтки-дядини називала Шевченка дядьком.

Дiтлашню бiлоголову доглядала найнята нянька Оришка, гарна молода-молодiсiнька молодичка, як називав ii Шевченко.

Вона йому справдi сподобалась. Нянька – все та ж «гарна молода-молодiсiнька молодичка» – якось попрала квартиранту сорочки та носовi хустки i позичила для нього в господинi десять копiйок, бо квартиранту «дуже треба було». Перебираючи передану iй купу бiлизни пожильця, Оришка запримiтила два вузлики на кiнчиках носових хусток. Заiнтригована, що там може бути (жiнки так зав’язували в носовi хустки якiсь там грошi), Оришка порозв’язувала iх – так i е. Грошi! В одному вузлику було 25 карбованцiв асигнацiею, а в iншому – 3 карбованцi. Оце та-ак!.. Могла б i привласнити знахiдку, тим паче, то був для неi такий скарб, що становив суму бiльшу, нiж ii рiчний заробiток, але Оришка зi знахiдкою мерщiй метнулася до господинi. Тарас Шевченко не так зрадiв тим забутим грошам (зав’язав якось iх у вузлик та й забув), як страшенно подивувався чесностi Оришки, на яку вiн тепер дивився i геть закоханими очима – оце так жiнка! Йому б таку чесну. Могла би за ту знахiдку придбати собi цiлий гардероб, а вона… Принесла господинi. А господиня мерщiй до квартиранта – ось вашi грошi, добродiю! Ще й велiла Оришцi переглянути шевченкове добро у валiзi. І Оришка знайшла – без свiдкiв – за обгортками книжок ще 15 карбованцiв, що iх туди заховав Шевченко та й щасливо забув. І могла б Оришка iх привласнити, i нiхто б iй не дорiкнув, адже про той скарб i сам власник його з часом забув.

– Хоч це грошi й моi, забутi, але я не вiзьму iх, – вирiшив Тарас.