Олена – вершниця зі списом

На Блаженних островах, як божi пташечки, пурхають i щебечуть, як тi ластiв’ятка… Вижене мене князь, а дiтки моi ненародженi будуть до нього у сни прилiтати й питати: а де ти подiв нашу матусю? Хто ж нас тепер буде народжувати?… Що князь iм одказуватиме, га?

– А це вже клопiт князя, що вiдповiдати дiткам, якi, як ти кажеш, ненародженi. А мое дiло – випровадити тебе з Кремля та заразом i з Москви i в Суздаль тебе, в монастир запроторити.

Кивнув стрiльцям.

– Ведiть ii, такий наказ князя, а ми – люди маленькi.

Що князь велить, те й виконуемо. Буде княгиня в Суздалi, в монастирi своi казочки про ненароджених дiток своiх розказувати.

І дивився на Соломонiю наче аж спiвчутливо. Шкода було княгинi, яка так i не народила дiток, а тепер уже й поготiв не народить. А чи будуть вони до князя прилiтати, то хай князь i сушить собi голову.

Але коли князь його запитав, що, мовляв, княгиня кричала, коли ii з Кремля витурював, вiдповiв, як i було:

– Про якихось ненароджених дiток своiх казочку торочила.

Що буцiмто хоч i ненародженi вони, а живуть на якихось Блаженних островах, де вiчна весна, а ранок тривае весь день. І живуть там праведники та ненародженi дiтки, якi з причини ненародженостi не мають грiхiв…

– Княгиню жаль, – князь зiтхнув i, як здалося, зiтхнув щиро. – Але сама й винувата. За двадцять рокiв нашого сiмейного життя могла б хоч одне дитя народити… А ненародженi дiти, що буцiмто десь на островах Блаженних живуть… – Ще зiтхнув: – Хай там i живуть, як метелики. Чи – тiнi… А менi в цьому свiтi потрiбнi дiти народженi.

І менi iх народить та, котру я за свою жону вiзьму.

– Княгиня проклинала i ту, на якiй ти, великий князю, женишся.

– Це вже гiрше… – князь iще щось хотiв було додати, але тiльки махнув рукою i пiшов, припадаючи на лiву ногу (колись поранена стрiлою, вона часто на негоду болiла й нила…).

Того вечора князь не мiг заснути, як i знайти собi мiсця в постелi. Крутився, зiтхав. Вставав i, посидiвши з опущеною головою, знову лягав. Чомусь, окрiм ноги, почала нити й душа – де вже там заснути…

Таки зачепили слова Соломонii про острови Блаженнi, про ненароджених дiтей…

Вiн уже якось чув вiд митрополита про тi острови Блаженнi, десь вони…

Почав пригадувати.

За давньогрецькими мiфами острови Блаженнi (Елiзiум, Елiзiй) – краiна на крайньому заходi, де знаходять вiчний притулок люди, якi отримали безсмертя вiд богiв, чи тi зi смертних, чие життя суддi потойбiчного свiту визнали праведним та благочестивим.