Олена – вершниця зі списом

Половецьких жiнок також мали чернiгiвський великий князь Олег i його син Святослав.

Сини князя Святослава, героi «Слова о полку Ігоревiм», власне, князь Ігор та його брат Всеволод, по кровi були бiльше половцями, нiж руськими. А син Ігоря Володимир у полонi одружився з половчанкою.

І хоча половцi у XIII ст. майже припинили набiги на руськi землi, але вони, на вiдмiну вiд одноплемiнникiв – торкiв, берендеiв, ковуiв, чорних клобукiв, якi перебували на службi в руських князiв, так i не стали для Русi «своiми».

Власне, для Русi вони таки були своiми, але – ворогами. Щоправда, не iм судилося погубити Русь.

Монголи… Великому нашестю 1237–1240 рокiв передувала розвiдка боем, що ii здiйснили военачальники Чингiсхана Джебе i Субедей 1223 року.

Завоювавши Хорезм, вони отримали дозвiл Чингiсхана завдати удару по «захiдних землях». Розгромивши Азербайджан та Грузiю, вони просунулись на Пiвнiчний Кавказ, де зустрiлися з аланами (осетинами) та половцями. Останнiх велемовнi монголи задобрили дарунками та – дешево! – поетичними балачками про те, що вони з ними «одного роду».

А, приспавши iхню пильнiсть, розбили осетинiв, а потiм i самих «братiв» половцiв, взяли Судак у Криму, i перед ними вiдкрилася дорога на Русь.

А на Русi не вщухала боротьба, що час од часу переростала у спустошливi вiйни – за Киiв. Всi жадали захопити киiвський стiл, тож князi на тому столi мiнялися з такою швидкiстю, що iх i запам’ятовувати не встигали.

Своi успiшно нищили землю предкiв, допомагаючи зовнiшнiм ворогам подолати Русь… Як писатимуть лiтописцi, нiхто з руських князiв не мiг вiдмовитися вiд Киева, кращого граду Русi.

Доки руськi князi в боротьбi за Киiв руйнували Русь не згiрш зовнiшнiх ворогiв, над Руссю нависла смертельна загроза.

З гiркотою напише про це Сергiй Михайлович Соловйов у своiй фундаментальнiй працi «История России с древнейших времен»:

«…на Руси не было единого государя; в ней владел большой княжеский род, единство которого поддерживалось тем, что ни одна линия в нем не имела первенствующего значения и не подчиняла себе другие в государственном смысле, но каждый член рода в свою очередь вследствие старшинства физического имел право быть старшим, главным, великим князем, сидеть на главном столе, в лучшем городе русском – Киеве… главная цель усобиц была поддержать свое право на старшинство, свое место в родовой лестнице, от чего зависело владение тою или другою волостию.