Смерть Атея (збірник)

Рвучко вiдкинув полог шатра, зiгнувшись, зайшов i випростався – високий, чорний, гостроносий, чужий iй i страшний. В напiвтемрямi шатра видно було, як блищать його великi очi. Рабиню, котра була в шатрi, вiн помахом руки вигнав геть. І коли вони залишилися удвох, вiн, поклавши собi руки на багато оздоблений золотими бляшками пояс, сказав:

– За законами наших предкiв вiднинi твiй муж – я! – Стояв, розставивши ноги, i злегка похитувався. – Ти, пташко, перейдеш жити в мое шатро як наймолодша моя жона. А твоi дiти виростуть у моему стiйбищi з моiми дiтьми.

– Спасибi тобi, знатний царський сину, за ласку i турботу, якi ти обiцяеш виявити до мене i моiх дiтей, – вклонилась Донiя, все ще боячись глянути йому в очi. – Але тiла мого мужа не знайдено, мертвим його нiхто не бачив, то як я стану твоею жоною, славний сину нашого царя? А що коли Орiк живий?

– Твоему мужу вже насипали у степу високу могилу, – засмiявся вiн.

– Не мужу моему, а мечу та душi його, – заперечила Донiя.

Вiдповiдь не сподобалась Гелону.

– Коли б муж твiй був живим, то вже б давно повернувся, – сказав вiн недобре. – Не повертаються лише мертвi. А що тiла його не знайшли, то радiй, дурна жiнко. Бо коли б твого мужа ховали, то на тризнi його тебе б зарiзали, як вiвцю, i кинули б до нього у яму.

Гмикнувши, Гелон заходився розстiбувати пояс. Донiя здригнулась, почувши, як вiн кинув пояс. Завмерла, боячись звести очi, Гелон зняв куртку i лiг на ii подушки як господар. Потягнувся до хрускоту в суглобах, повернув до неi велику чорну голову, очi його заблищали, i вiн не заговорив, а замуркотiв:

– А ти чого, пташко, стоiш, руки опустивши? Лети до свого нового чоловiка, годi тобi без мужа – нi ласки, нi захисту.

Муж твiй у свiтi предкiв, i ти йому вже нi до чого. Та й тобi потрiбний не мертвий, а живий чоловiк.

Донiя зважилась:

– А ти не скривдиш мене?

– Як слухатимешся, то нi, – вiн засмiявся. – Жона тiльки тодi хороша, коли покiрна. Затям це i бiльше таких дурних запитань не задавай, бо можу i язичка тобi вкоротити.

Питатиму завжди я, а ти тiльки вiдповiдатимеш. Немае у тебе вибору, пташко. Добрий чи нi, а вiднинi я твiй муж.

Донiя подумала, що так воно i е – вибору в неi немае. І не було нiколи. Як доля поверне, так i буде. А подумавши, покiрно пiшла до Гелона, опустилася перед ним на колiна i заходилася стягувати з нього сап’янцi, виявляючи цим свою покiрливiсть. І тiльки вона роззула його, як вiн притягнув ii до себе i почав зривати з неi одяг.