Смерть Атея (збірник)

За таборищами пасуться тягловi воли, худоба, отари овець, ще далi – знову конi, конi, конi… В таборах лемент i гул, iржання i мукання, гавкiт собак i верещання свиней. І над усiею безмежною, забитою людьми, тваринами, шатрами, возами й кибитками долиною здiймаються в гаряче бiлясте небо тисячi багать. До самого обрiю чорними хмаровищами накрили степи табуни нелiчених царських коней. Буйнi молодi жеребцi з налитими кров’ю очима, iз загрозливо-ревнивим iржанням стерегли косяки своiх молодих гладких кобилиць, i коли тi зривалися з мiсця – земля глухо двигтiла в долинi.

Гойдаючи сивий полин, гули веснянi вiтри. Гiрчить на вiтрах полин – рiдне зiлля кожного степовика. Розiтре вiн мiж пальцями гiлочку, вдихне терпкий запах, згадае дитинство свое, що вiдшумiло в далеких звiдси степах за Борисфеном, стару батькову кибитку на скрипучих дерев’яних колесах, лiнивих волiв, яких вiн малим поганяв, прудких коней, на яких вчився iздити, i скаже:

– Вдома я… Де полин, там i степ, а де степ i полин, там i домiвка моя.

Клянусь бородою Папая i царськими предками, немае у свiтi кращого зiлля, як наш полин!

Цар Атей примчав у супроводi сотнi молодих i хвацьких охоронцiв. Конi славнi, золотисто-рудi, з коротко пiдстриженими хвостами й гривами. Охоронцi набранi, як то i водиться споконвiку, iз знатних скiфських родiв. (Навiть найзнатнiшi скiфськi роди вважали за безчестя, коли молодi iхнi сини не служили в особистiй сотнi царя.) Та якщо зброя царських охоронцiв i збруя iхнiх коней спалахували на сонцi вiд золотих бляшок та iнших коштовних прикрас iз срiбла, то сам цар i вбранням, i зброею та збруею свого коня нiчим не вiдрiзнявся вiд простого воiна, пiд якого Атей любив вбиратися, пiдкреслюючи цим: вiн хоч i цар, верховне божество на скiфськiй землi, але, попри все, вiн такий же, як i всi, захисник Скiфii.

Голова царя простоволоса, довге цупке волосся перехоплене на лобi жовтою стрiчкою. На владицi звичайна повстяна куртка, розшита на грудях i по краях узорами, штани шкiрянi, на ногах – м’якi сап’янцi, халяви яких трохи зiбранi й перев’язанi малиновими стрiчками. Злiва на бойовому поясi iз задубiлоi шкури бика висить горит з луком та стрiлами, справа – короткий меч-акiнак у простих шкiряних пiхвах. На шиi гривна – найголовнiша ознака царськоi влади. Такий вiн, Атей. То колись у Скiфii всьому головою був рiд, тепер – цар. То колись скiфи служили своему роду i вождям, тепер – царю.