Ярославна

Як буде йому, так i тобi буде. Як нашi батьки i дiди казали: або зi щитом, або на щитi…

Батько iй пiдморгнув:

– Подавай, дiвко, рушники, покiль тебе добрi люди сватають.

І вона, пiдкоряючись наче своему-сполошеному серденьку, що пташкою билося в клiтцi грудей, подала рушники, якими й пов’язали сватiв, схожих на волхвiв з лiсових хащiв, котрi прибули до Галича з бозна якоi Тмутараканi…

А як пов’язали старостiв, вiдчула: ii час i справдi настав. Як пташку в клiтцi, так ii в князiвськiй каретi повезуть з Галича до далекого Новгород-Сiверського, де живуть якiсь сiверяни – боже, чи ж хоч русичi вони? – до якогось князя Ігоря, котрий раптом уподобив ii i якого вона i знати не знае, але який вiднинi стане ii долею до скону лiт.

І нiхто вже не порятуе, бо час ii i справдi вже настав, i нiчого не вдiеш – така ii доля. А свою долю, кажуть, i на конi не обскачеш. Що тобi найменовано, те й буде. Бо така доля-доленька. А хто ii наперед знае?

Але вона свою долю i наперед знала. На Катерини,[6 - День великомученицi Катерини, 7 грудня.

] коли вiдзначають свято дiвочоi долi. Напередоднi Катерини парубки постяться, щоби Бог послав iм добру жiнку. А дiвчата того дня ворожать i заклинають свою долю: прийди, покажись, якою ти будеш i чого менi од тебе чекати?…

Ранком до схiд сонця дiвчата йшли в садок, зрiзували гiлочку вишнi. В хатi ту гiлочку ставили у пляшку з водою i чекали свята Меланки. Якщо до Меланки вишня розiв’еться, зацвiте – добрий знак, що й доля дiвоча теж буде розквiтлою.

Засохне гiлочка без цвiту – кепсько. Доведеться восени на Покрову благати: «Свята мати, Покрiвонько, покрий менi голiвоньку».

Увечерi на свято Катерини дiвчата сходились у чиiйсь хатi й варили спiльну вечерю – кашу. Опiвночi перед пiвнями (перед тим, як почнуть спiвати першi пiвнi) дiвчата беруть горня з кашею, обгортають його новим рушником i йдуть до ворiт «кликати долю». По черзi вилазять на ворота, тримаючи в руках горня з кашею, i тричi гукають:

– Доле, доле, йди до мене вечеряти!

Як нiхто не озветься на запрошення, тихо буде навколо, це значить, що «доля оглухла».

Журяться дiвчата, ганять долю: «Щоб ти зозулi не чула, блуднице моя!».

А коли ще й з неба зiрка впаде – погана доля. Лихо буде.

І Єфросинiя на Катерини ходила з дiвчатами закликати долю. Хоч дiвчата були простого роду, а вона князiвна, але на це не звертали уваги. Тримаючи обгорнене рушником горня з кашею, Єфросинiя трусилася.