Ярославна

Та й уладимось: у нас береза, у вас дуб, давайте разом гнуть. А поки що – хлiб-сiль наш, стiл ваш.

– Хлiб у вас приймаемо, гостi дорогii, – рече на те князь. – У нас товар, у вас – купець. Чом би й не поторгуватися. Та й береза у нас, а дуб у вас – давайте разом гнуть… Єфросинiе, де ти, кунице, красна дiвице, – гукнув дочку. – Ану, виходь на яснi очi наших гостей, ловцiв-охотникiв iз Сiверськоi землi. Було б слiду по порошi, кунице, не лишати, а тепер ховатися пiзно. Ловцi за тобою прийшли аж iз Новгород-Сiверського.

Винось рушники, та будемо сватiв в’язати та до столу iх запрошувати.

У Давнiй Русi замiжжя означало… смерть дiвчини. У ii попередньому роду. Але в той же час i нове народження в сiм’i судженого. Звiдси бере початок звичай брати прiзвище чоловiка, а його батькiв величати, як нових батька i матiр. З цим пов’язане i вiнчальне вбрання нареченоi. Можна вважати, що бiлий колiр означае чистоту, скромнiсть i непорочнiсть дiвчини. І це буде так. Але трохи… не так. У язичницькiй Русi бiлий колiр теж був кольором трауру.

Як i в багатьох iнших народiв вiн е кольором забуття i в той же час пам’ятi. (Другим траурним кольором у весiльному вбраннi нареченоi тодi вважався червоний. В давнiй весiльнiй пiснi русичiв дочка звертаеться до матерi з проханням: «Не ший ти менi червоний сарафан»). Отож, бiле плаття нареченоi або червоний весiльний сарафан вважалися «скорботним» одягом дiвчини, яка начебто помирала для свого роду – коли виходила замiж. Адже пiсля весiлля вона ставала членом iншого роду, вже чоловiкового.

У тi давнi часи i фата ще не була прозорою, як нинi, це була хустка iз щiльноi тканини, якою i закривали обличчя невiстки. Його нiкому не дозволялося бачити. Навiть за руки молодi трималися через хустку-фату.

Часто пiд час весiлля хустка-фата ставала мокрою вiд слiз. Наречена плакала не тому, що йшла замiж за нелюба (хоча i таке траплялося, адже ii волею i симпатiями нiхто не цiкавився), вона оплакувала свiй рiд, що його кидала, переходячи в iнший рiд; сльозами давала знати своiм вже втраченим батькам, як вона iх любила…

А вже пiсля замiжжя молода мала заплiтати двi коси, а не одну, як до замiжжя, коли вона перебувала у статусi дiвчини, i неодмiнно накривати голову хусткою, адже у волоссi ii знаходиться велика сила.

Весiлля вважалося початком нового сiмейного життя двох людей, тож про нього заздалегiдь починали домовлятися батьки нареченого i нареченоi. Вони ж i вибирали пару для свого сина чи дочки.