Ярославна

А дружки голосисто, задерикувато-весело виводили пiсню, що ii, вочевидь, самi ж щойно й склали на честь такоi подii – не морока це для спiвочого люду, а гарна забавка:

А в нашоi Єфросинii

Очi синi-синii…

Губки-губоньки малиновi,

Щоки-щiчки калиновi,

Як смерiченька рiвна,

Як мавка чарiвна…

(Фантазiя у спiвакiв була безмежна).

А хода, як у пави,

У дочки Ярослава.

А сама вона – як на морi лебiдка.

Добра, добра буде комусь жiнка!..

І тiльки в одному гуртi закiнчували, як у другом одразу ж пiдхоплювали:

А в нашоi Єфросинii

Од весняного неба

Очi синi-синii.

Очi синi-синii

У нашоi Єфросинii.

Ой що тобi, князю, що тобi, князю, ще треба?

У третьому гуртi тiеi ж митi пiдхоплювали:

Якоi трясцi,

Якоi напастi?

Хутчiй молоду забирай,

Пiд вiнець веди.

Буде тобi, князю, рай,

А нам хмiльнii меди

Та ще й коровай!

І тiльки в третьому гуртi закiнчували, як у четвертому починали, i все верталося на круги своя:

А в нашоi Єфросинii

Очi синi-синii…

Як волошки ужитi.

І всi гуртом пiдхоплювали:

Любо, любо, князю, будеш з нею жити.

Жити – не тужити,

Князювать на славу

Бери, бери доньку Ярослава!

Веселилися. Та й княжi люди щедро пiдносили спiвакам чималi корячки хмiльних медiв – тож спiвали й не вмовкали.

І всi дивувалися – яка ж бо iхня князiвна гарна, всiм нареченим наречена. Там i там перегороджували кортежу дорогу парубки галицькi i, як велить звичай, вимагали «вiдкупного». Викупити у них наречену.

Боярин, який грав роль молодого, торгувався з ними завзято – такий був звичай. Ляскали по руках, i зрештою парубки, отримавши вiдкупне, пропускали карету далi – де й там iншi парубки повторять точнiсiнько так само. Чи й ще бiльший викуп вiзьмуть. «А чо, за таку наречену грiх скупитись».

І так тривало чи не цiлий день, доки всi галичани не подивилися на молоду князiвну, не поцмокали язиками, вигукуючи: «Не молода, а сама лiпота! Ловка князiвна дiстанеться князевi з Сiверщини».

Єфросинiя вiд тих оглядин так стомилася, що й розплакалася. Галичани були радi, що молода, прощаючись з ними, так «навсправжки» плаче. Казали:

– Файно плаче молода, тож так файно й жити буде iз своiм князем.

А тим часом запрошенi жiнки, пов’язанi рушниками – «коровайницi» – готували («бгали») коровай, що мав стати окрасою весiльного столу в Галичi (другий коровай на вже спiльне весiлля молодого з молодою спечуть там, у Новгород-Сiверську).