Ярославна

Але Єфросинiя, коли з’являвся боярин, «заступник» жениха, губилася i нiяк не могла збагнути: а за кого ж ii вiддають? «Потiм, потiм побачиш свого судженого, – заспокоювали ii бабцi, ревнивi прихильницi, щоб усе «було так, яко й треба». – Ще й надивишся, життя довге».

Старанно готували придане, вiдбирали для подорожi найкращi вози, мастили дьогтем колеса, щоб не скрипiли в дорозi (бо то означатиме, що вони «скаржаться»), в’язали паки одягу, рiзного начиння i, звичайно ж, готували вiд iменi молодоi та ii рiднi багатi дарунки молодому.

(Вiн в той же час на своiй Сiверщинi готував найкращi дарунки молодiй та ii рiднi). Потiм вибирали найкращих коней з княжих табунiв, якi перед тим на полонинах Карпат нагуляли добру силу. Не скупилися на аргамакiв, як зветься порода швидких i витривалих верхових коней зi Сходу.

Остерiгалися осоромитись перед женихом та його рiднею, перед родом Ольговичiв гоноровитих, як i перед усiма тамтешнiми сiверянами, тож старалися i нiчого князiвнi в дорогу не шкодували.

– Глядiть менi, – раз по раз наказував, як гримав, князь Ярослав. – Робiть се дiло найлiпше. Вiддае дочку не хто-небудь, а сам Ярослав Осмомисл i не кому-небудь вiддае, а молодому Ольговичу… Вони, крiм Новгород-Сiверського, ще й Чернiгiвським князiвством володiють i на сам Киiв руки простягають… Наш товар, а iхнiй покупець… Щоби не закрутив, бува, носом…

Старалися… І батьки та рiдня молодоi, i тi, хто грав роль батькiв та родакiв молодого.

Все, все було тодi в Галичi, як зазвичай у подiбних випадках завжди було на Русi. А скiльки скринь наготували молодiй, скiльки добра у них наклали – за вiк його Єфросинiя не зносить. Скринi навiть повантажили на воза i в супроводi княжих вершникiв возили iх мiстом. Показували галичанам добро молодоi, запевняючи iх, що саме цi скринi повезуть до молодого.

Оскiльки галичани нi-нi та й ображалися, що таке гучне весiлля буде не в них, хоч замiж iде iхня князiвна, забагли подивитися на молоду – яка вона буде на весiллi в Новгород-Сiверську у врочистому вбраннi.

Єфросинiю вбрали – як справжню наречену вбирають на «справжне» весiлля – посадили в позолочену парадну карету отця, видiлили сотню хвацьких княжих вершникiв i повезли мiстом – люду показувати.