Ярославна

«Не встиг Добриня сказати, як раптом потемнiло небо, а хмари на небi немае, – повiстуе билина, – i дощу теж немае, а грiм гримить, а грози немае, а вогонь блищить…

Пiдняв голову Добриня i бачить: аж летить до нього Горинич, змiй страшний з трьома головами, iз семи хвостами, з нiздрiв полум’я пахтить, з вух дим валить, мiднi кiгтi на лапах блищять…»

А ще ж був Тугарин Змiевич – демон зла, за руськими билинами та казками, в образi iстоти теж змiiноi породи.

Навколо Тугарина сплiтаються змii вогненнi, вiн свистить по-змiiному, кiнь його iрже по-звiриному.

Полум’я, що вилiтае з пащеки, його страшна зброя. Сам вiн – символ дикого Степу i небезпеки, що звiдти йде.

А ще ж був Вогняний Змiй (Вогонь-цар), вiн мiг кришити камiнь, розщiплювати дерево, спопеляти все живе i людину в тiм числi. Пiд час нападу влаштовуе бурю i перемагае врештi-решт всiх.

А ще ж був Змiй Вогняний Вовк, а ще ж був Змiулан, теж дракон змiевидний.

Жив у дуплi прадавнього дуба, втiлював собою стихiю вогню. Часто брав шлюб iз жiнками, навiюючи iм любов палку (з усiх змiiв вiн блискуче вмiв навiювати жiнкам жагучу пристрасть до них). Мужем був вигiдним, адже постiйно приносив у дiм багатства iз скарбiв, схованих у землi – iх вiн легко i швидко знаходив, i жоден скарб вiд нього не мiг «заховатися».

Вiд шлюбу цiеi змiюки з неперебiрливими жiнками народжувалися лише iстоти змiiноi породи…

Уособленням загрози кочiвницького Степу в слов’янському фольклорi як символи зла i виступали змii гориничi, тугарини та iм подiбнi, що спалювали мiста i села, захоплювали хлiборобський люд у неволю…

Довгими зимовими вечорами, як над загаченою снiгами Сiверщиною лунко трiщали морози, гули-вили заметiлi, маленький княжич Ігор, сполошено прислухаючись до завивання завiрюхи, коли й не збагнеш, що то – хуга чи вовки-сiроманцi виють, – завмирав не дихаючи, зiщулювався в теплий клубочок…

І солодко-лячно було, i страшно-вабно.

І хотiлося подивитися, а хто ж то вие – зима-зимонька чи вовки-сiроманцi? – i лячно було й до вiконця пiдiйти, на свiт бiлий – навiть серед ночi од снiгiв та заметiлi бiлий, – подивитися.