Ярославна

Вiдшумiло все, вiдклекотiло…

І добре та славне, i ганебне, криваво-тяжке та безславне, те, що й сьогоднi, через тисячу лiт, викликае гiркоту i бiль душi.

Його – минулих пертурбацiй, – вже не виправити, не змiнити на краще, але й не забути – всi бо ми родом iз Слов’янii, з Киiвськоi Русi, яка була, е i буде нашою прабатькiвщиною, вiтчизною, нашою предкiвщиною, рiднокраем, родовиною, звiдки наше корiння, нашi пiснi, наша мова i дух наш…

Тож ще i ще повертаймося до тих тяжких та гiрких подiй, коли ми самi себе вбивали, повертаймося з тим, щоб, оплакавши iх, нiколи iх не забути i нiколи iх бiльше не повторити.

І хай iм минуло вже тисяча лiт, але й сьогоднi, як згадуеш iх, серце кров’ю обливаеться…

«Тривожно почалося XIII столiття на Русi. (А втiм, i ранiшнi столiття теж не були безтурботними! – В.Ч.) У який край свiту не глянь – всюди ходили грозовi хмари, швидкими блискавками свiркали ворожi набiги. На пiвночi i на заходi кордони руських земель трiщали пiд натиском хрестоносних орденiв.

На пiвднi гартованi шаблi половцiв легко дiставали до сердець руських князiвств, що iх роздирали внутрiшнi усобицi. А в далеких азiйських степах визрiвала жахлива сила, боротися з якою доведеться цiлi столiття.

Русь вже не була единою, як у старi билиннi часи, роздроблювалася на окремi землi-князiвства. Кожне з них жило саме по собi, кожний правитель шукав своi дрiбнi вигоди, часто не гребуючи заради них вiроломством, зрадою i нападами на землi сусiдiв. Киiв – прадавня столиця Русi – втратив оспiвану в сказаннях могутнiсть, став причиною роздорiв.

Не раз князi-суперники, воюючи один з одним, розоряли його».

«…Боголюбський спрямовуе всi сили своiх союзникiв на пiвдень. У 1169 роцi проти Мстислава (великий киiвський князь – В.Ч.) виступило 12 князiв, котрi йшли з семи кiнцiв Русi (як на ту Русь ходили половцi iз своiми семиголовими змiями – В.Ч.) всi Ростиславичi, Олег i Ігор Святославичi, Глiб Юрiйович, Володимир Андрiйович та iн. За повiдомленням Никонiвського лiтопису, до сил руських князiв приедналися «половецкие князи с половцы и Угры и чехи и ляхи и Литва и многое множество воиньства совокупиша идоша к Киеву».

Пiсля тривалоi облоги Киiв було взято. Лiтописець пише: «И грабиша за два дня весь градь, Подолье и Гору, и монастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицу и не бысть помилование никому же… и взяша именья множество, и церкви обнажища иконами и книгами, и ризами, и колоколы изнесоша».