Ярославна

Бог же, i свята Богородиця, i сила чесного животворящого хреста помогли Вячеславу, i Ізяславу, i Ростиславу, i тут побiдили вони Юрiя. А половцi ж Юрiевi, нi по стрiлi [не] пустивши, тодi побiгли, а потiм – Ольговичi, а потiм побiг Юрiй iз дiтьми. І коли вони втiкали через Рут, багато дружини втопилося в Рутi, бо був вiн багнистий. І коли вони втiкали, [то] тих побили, а других захопили. Тут же вбили Володимира Давидовича, князя чернiгiвського, доброго i кроткого, i iнших многих побили, i половецьких князiв багатьох захопили, а других побили».

Рiк 1160-й.

Князь Юрiй Ярославич iз Турова ходив воювати Путивль…

Князь Рогволод (Борисович) ходив на Ростислава Глiбовича до Мiнська.

Князь Ізяслав Давидович з половцями напав на Чернiгiв та на iншi руськi мiста…

«Тоi ж зими пiшов Ізяслав на Смоленську волость, попустошивши ii…»

І так чи не на кожнiй сторiнцi лiтописiв, з року в рiк, з вiку в вiк своi ходили «пустошити» своiх – яка держава таке витримае?

І краю цим братовбивчим походам, кривавим мiжусобицям не було.

І спину теж не було.

І мiцноi централiзованоi влади теж не було, адже Русь вже успiшно перетворилася на удiльнi князiвства, – колись могутня i сильна Русь!

Володимир II Мономах та син його Мстислав І (1125–1132 рр.) були останнiми володарями Киева, якi контролювали бiльшу частину давньоруськоi держави. А вже потiм Киiвська держава розпалася на Киiвську, Галицьку, Волинську, Чернiгово-Сiверську, Муромо-Рязанську, Турово-Пiнську, Ростово-Суздальську (Володимиро-Суздальську), Новгородську, Псковську та Переяславську землi, на чолi яких опинилися удiльнi князi з роду Рюриковичiв.

Цi князiвства в свою чергу почали дiлитися на ще меншi. Наприклад, Волинське (Володимирське) подiлилося на Луцьке, Дорогобузьке, Пересопницьке, Белзьке, Червенське, Холмське i Берестейське. А Галицьке – на Львiвське, Звенигородське, Перемишльське, Теребовлянське.

Новгород-Сiверське, загалом не таке вже й велике князiвство – навiть у порiвняннi з Чернiгiвським, – теж з часом розпадеться на кiлька ще дрiбнiших, бо на Русi тодi, як пiзнiше гiрко казатимуть про Украiну: на трьох козакiв у неi неодмiнно виявлялося чотири гетьмани.

І так дiлилися на все меншi й меншi чи не всi князiвства Киiвськоi Русi, яка отримала стiльки ворогуючих мiж собою князiв та князькiв, що з ними пiзнiше легко впораються татаро-монголи.

Слов’янiя наша, дочка ii Киiвська Русь, вже тисячу лiт як належить iсторii.