Ваші пальці пахнуть ладаном

Ще через рiк Володимир Володимирович почне друкувати своi вiршi i стане професiйним поетом, щедро друкуючись у футуристичних збiрниках. Але року 1914 буде вигнаний з училища – за участь у публiчних виступах.

Не звернувши на те уваги, з групою футуристiв здiйснить поiздки по сiмнадцяти мiстах Росii, пропагуючи в масах нове мистецтво. І все ж, оголошуючи себе футуристом, вiн у власнiй творчостi залишався самостiйним i оригiнальним. А в 1915 роцi створить одну зi своiх найкращих поем – «Хмара у штанях» – про вiру в неминучiсть швидкоi революцii, яку вiн очiкував як вирiшення найважливiших проблем краiни i визначення своеi особистоi долi.

Вiн навiть намагався передбачити строк ii приходу – «В терновом венце революций / Грядет шестнадцатый год», помилившись лише на один рiк.

Друг Маяковського, його наставник i вчитель (ледь чи не лiтературно-мистецький батько), який i «заразив» футуризмом Володимира Володимировича, Давид Давидович Бурлюк, поет i художник (1882–1967), народився на хуторi Семиротiвщина Харкiвськоi губернii у козацькiй родинi.

(Бурло – той, хто знiмае бучу, гармидер, звiдси й Бурлюк, той, що зчиняе бучi.) Батько, продавши хутiр, працював управляючим в рiзних маетках, а тому родина часто переiздила i Бурлюку-меншому довелося вчитися в гiмназiях багатьох мiст: Суми, Тамбов, Твер…

Змалку захоплювався живописом, навчався в Казанському та Одеському художнiх училищах i навiть у Мюнхенськiй Королiвськiй академii мистецтв. Брав участь у художнiх виставках у Росii i за кордоном.

У 1909–1910 роках Бурлюк об’еднав довкола себе молодих поетiв та художникiв, якi вiдкидали естетику символiзму. Вони – на чолi зi своiм наставником – шукали новi шляхи розвитку поезii та мистецтва i пiзнiше назвали себе футуристами. Коли Бурлюк навчатиметься в Московському художньому училищi живопису i скульптури, вiдбудеться його зустрiч з Маяковським, який з того часу називатиме Давида своiм «справжнiм учителем».

Давид Бурлюк, сам навiть про те не мрiючи, вiдiграв у життi поета Володимира Маяковського (який, мiж iншим, тодi ще й поетом не був, тiльки збирався ним стати) величезну – чи не вирiшальну, без перебiльшення – доленосну – роль!

Сам поет, майбутнiй «глашатай революцii», так згадуватиме iхню першу, воiстину iсторичну зустрiч:

«В училищi з’явився Бурлюк.

Вигляд нахабний. Лорнетка. Сюртук. Ходить наспiвуючи. Я став задирати. Майже задрались…»

І все ж вони швидко подружилися.

«Того дня у мене вийшов вiрш. Власне – шматки. Поганi.