Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Богдан Хмельницький спiшно помчав до Варшави, до короля Владислава IV: я тебе, мовляв, колись порятував пiд Смоленськом, рятуй тепер ти мене.

Король, на щастя Богдана, виявився iз тих, хто не забувають зроблене iм добро. Тож не забув вiн, що саме Богдан Хмельницький колись врятував йому життя: потрiбнi документи було пiдписано, i сотник повернувся додому врятованим.

Принаймнi так вiн гадав, але зовсiм iншоi думки був пан пiдстароста Чаплинський. Коли Богдан повернувся з Варшави, то виявив, що за час його вiдсутностi люди Чаплинського обнишпорили весь його маеток, а що шукали, не пояснювали.

До того ж, Чаплинський наказав за несплату Хмельницьким податкiв конфiскувати його улюбленого коня…

Це вже було занадто, Богдан Хмельницький хапався за рукiв’я шаблi, подарованоi йому пiд Смоленськом королем, але Чаплинський нiби нарештi вгамувався. Як згодом виявиться – до слушного часу. Для нанесення вирiшального удару, а панi Олена-Гелена не йшла з його голови i вiн уже подумки з нею крутив любов, – тож чекав нагоди.

І – дочекався.

По веснi 1647 р. Богдан Хмельницький кудись подався зi своею сотнею, а коли повернувся, то в першу мить йому й мову вiдiбрало.

І було вiд чого. Ось якi свiдчення залишила iсторiя.

«Чаплинський увiрвався в хутiр, спалив млин i оголосив, що Богдан не може вважатися законним володарем, тож вiднинi повновладним хазяiном тут е вiн, Чаплинський. Челядь понуро слухала, позиркуючи на озброених солдат. Тiльки одна людина зважилась вiдкрито протестувати: то був десятилiтнiй син Богдана Остап.

З безпосереднiстю, властивiй його вiку, вiн обсипав незваного гостя градом образливих дитячих слiв. Пихатий поляк наказав негайно вiдлупцювати дитину. Екзекуцiя була настiльки лютою, що хлопчик невдовзi помер».

Але й це ще не все. Спустошивши хутiр Богдана, Чаплинський повiз iз хутора головний свiй трофей – красуню Олену. І швидко – чи не через день – обвiнчався з нею за католицьким обрядом.

Ганна Хмельницька такого лиха, як спустошення хутора i смерть сина, не перенесла, з нею вiд обурення лучився грець – i все було скiнчено.

Зi смертю дружини Богдан став удiвцем iз шiстьма неповнолiтнiми дiтьми на руках. Буцiмто вiн тодi скаржився, що опинився – зi смертю дружини – «в сирiтствi й тяжкiй бiдi». Хоча ще за життя хвороi дружини чи не вiдкрито спав iз вродливою шляхтянкою, яка допомагала йому поратися по господарству, виховувати його дiтей i розраджувала його душевну тугу.