Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

В обiймах молодоi звабноi дiвки Богдан аж нiяк не мiг почуватися сиротою, як то вiн – чи не для годиться, – заявляв по смертi жони. Хоча, звичайно, втрат – пiсля нападу Чаплинського на хутiр – вiн зазнав значних. Клятий пiдстароста навiть забрав його улюбленого коня – що було для Богдана воiстину великою втратою. (Щоправда, його втiшила жона Ганна ще за свого життя – чи не в останнi днi вона викупила в пiдстарости чоловiкового коня за 12,5 злотих – сума на той час значна!)

Шукаючи справедливостi, Богдан звернувся до великого коронного гетьмана Миколи Потоцького, про якого розпускали чутки, що вiн, мовляв, людина лицарська i шляхетна.

«Не знати, – писав у листi до Потоцького Богдан Хмельницький, – звiдки взявся цей порушник мого спокiйного життя. Чаплинський – литовський заволока, польський п’яниця, злодiй i грабiжник украiнський, пiдстароста чигиринський, котрий, господарюючи вiсiм лiт на Чигиринщинi й прикриваючись iм’ям свого начальника пана Конецпольського, коронного хорунжого, знищив наклепами та доносами багатьох наших братiв i привласнив iхнi маетки.

Звичайно ж, тепер Чигиринщиною володiе не пан коронний хорунжий, а його слуга, брехун, зрадник i п’яниця Чаплинський».

Спершу сотник вперто апелював iз приводу такоi несправедливостi до королiвськоi влади, вимагаючи негайно повернути йому забране майно, кохану жiнку та задовольнити принижену гiднiсть. Оскiльки влада не квапилася покарати свавiльника, Хмельницький, вiдповiдно до норм шляхетськоi етики, викликав свого кривдника на чесний герць.

Але той категорично вiдмовився ставати до бар’еру, оскiльки Хмельницький йому, шляхтичу, мовляв, не рiвня, вiн хiба що «козацький хлоп» i Чаплинський з таким битися не буде.

Звертання до коронного гетьмана Потоцького теж нiчого не дало. Ба, таки дало. На сотника впала тiнь бунтiвника. О. Конецпольський, який завжди з пiдозрою ставився до Богдана Хмельницького, заявив, що вiн засуджуе сотника як людину «бунтiвну духом i з розумом, схильним до всього лихого».

(Хмельницького обiбрали, а його самого ще й оголосили лихим!) Потоцький навiть висловив побоювання, щоби «Рiч Посполита не зазнала вiд нього багато лиха, бо нiколи не було мiж козаками людини подiбних здiбностей i розуму».

Збадьорений такою пiдтримкою коронного гетьмана, Чаплинський вирiшив-таки домогтися свого, i насамперед – вiдiбрати маеток у Суботовi.

І десь у березнi-квiтнi 1647 р.