Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Там Днiпро, нарештi пробившись крiзь кам’янi страховиська – пороги й забори, розливався розлогою низиною, що тяглася далi й далi, аж до самого моря Чорного, колись званого Руським.

Там було – на плесi могутньоi рiки – царство островiв, великих i малих. За останнiм порогом була й Хортиця – Велика й Мала. Там, за порогами, у Днiпро впадають багато рiчок, там починаеться князiвство плавнiв – непрохiднi багнистi простори, зарослi очеретом i чагарником, край дикий та безлюдний. То вже були джунглi, як звуться на мiжнароднiй мовi – чи сленгу – густi, тяжкопрохiднi, заболоченi тропiчнi й субтропiчнi лiси.

У степу було безлiч балок, зарослих травою й чагарником, та байракiв – «Де байрак, там i козак», – вкритих лiсом. А по берегах рiчок росли дикi яблунi, грушi, вишнi, сливи, траплявся й виноград. А ще – дуби, клени, в’язи.

А скiльки у Днiпрi та його притоках i озерах водилось усiлякоi риби, нiким не ловленоi i не ляканоi, – бiлуга (деякi нагулювали й по кiлька метрiв завдовжки), осетри, севрюги, соми, щуки, лящi, окунi, таранi… Як свiдчать сучасники, великою мережею за один раз витягали понад двi тисячi штук рiзноi риби.

Нi, з голоду пропасти у Великому Лузi було просто неможливо.

А скiльки водилось у плавнях бобрiв, куниць, диких свиней та водяних птахiв – качки, гуси, лебедi, баби (пелiкани). Балки й байраки кишiли вовками, лисицями, зайцями i навiть ведмедями. А скiльки водилося тлустих, лiнивих i неляканих дроф, стрепетiв, курiпок!.

.

А неподалiк у степах ходили табуни низькорослих диких коней з довгими густими гривами та хвостами, званих тарпанами, стада сугакiв (диких кiз), i навiть зустрiчалися й тури – уявляете? Тури! Справжнi велетнi тури! Це такi величезнi бики, що, наприклад, кинувшись на вершника, брали його на роги i перекидали разом iз конем.

Про бджiл, що гнiздилися не тiльки в дуплах, а й просто в землi, в ямах, що переповнялися медом, i горе було тому бiдоласi, який, необережно повiвшись, провалювався в таку яму, де на нього чекали сотнi тисяч бджолиних жал, i гинув вiн у тiм солодкiм меду…

Щоправда, у днiпровських плавнях була ще й тьма-тьмуща комарiв, отруйних мух i мошви.

А це вже лихо з лих. Вони накидалися на людину й так жалили-кусали, що тiло потiм нестерпно свербiло, обличчя набрякало, очi так набрякали, що, як розказували, по три днi й повiк несила було пiдняти. Тож у плавнях i пропасниця була, i всiлякi тяжкi хвороби.