Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Гетьману тодi йшов шостий десяток, але вiн почувався безвусим юнаком.

І юнаком упадав бiля неi, i таким же юнаком вiдчував себе бiля неi.

– От що творять з нами жiнки, – казав i справдi мав вигляд щасливого парубка, який вперше прийшов на вечорницi та зустрiв там ii, свою едину.

А вона… Вона лисичкою хитренькою вертiлася бiля нього, липла до нього, зазирала йому в очi, дарувала йому солодкi поцiлунки, i вiн навiть ночi не мiг дочекатися, а хутчiй тягнув ii в потаемну кiмнату, аби ще i ще раз насолодитися з нею любов’ю – такою ж незрiвнянною, якою була й вона.

Ось тiльки не часто випадало iм разом побути – походи, походи, походи, у якi вiн, гетьман, водив свое вiйсько.

І вона, проводжаючи за вуздечку його коня, спiвала йому украiнських пiсень (коли вона iх вивчила?):

Козаче-соболю,

Вiзьми мене iз собою

На Вкраiну далеку!

Далi милий запитував свою дiвчину, яку, вiд’iжджаючи, покидав:

«Дiвчинонько мила,

Що ж будеш робити

На Вкраiнi далекiй?»

«Буду хустки прати,

Зеленого жита жати

На Вкраiнi далекiй!»

А на запитання милого, що ж ти, мовляв, будеш iсти на Вкраiнi далекiй, вiдповiдала:

«Сухарi з водою,

Аби, серце, з тобою

На Вкраiнi далекiй».

«Дiвчинонько мила,

Де ж будеш ти спати

На Вкраiнi далекiй?».

«В степу пiд вербою,

Аби, серце, iз тобою…»

Вiн пiдхоплював ii, садовив до себе на коня, цiлував, лоскочучи ii своiми довгими козацькими вусами, й опустивши на землю, мчав у свiй похiд попереду вiйська, а вiйсько хором спiвало:

«Дiвчинонько мила,

Де будеш ти спати

На Вкраiнi далекiй?»

«В степу пiд вербою,

Аби, серце, iз тобою

На Вкраiнi далекiй!.

І була рiзниця лише в одному словi.

У Цезаря – «Прийшов, побачив, перемiг…», у нього – «Прийшов, виступив, перемiг». Але рiзниця та в одному словi незначна. Бо вiн, як i Цезар, перемiг, стрiмко й навально ринувшись у бiй. І Чаплинський – ворог його, здирник i грабiжник, викрадач його щастя, – забiг безвiсти (в Польщу чи й ще далi), забiг, навiть кинувши Олену.

Нi, нi, вiн, Богдан Хмельницький, не пiдiбрав покинутоi зваби, вiн лише повернув собi те, що за правом першостi належало йому. І те повернення, перемогу свою, треба було узаконити: Олена Прекрасна повинна стати його законною дружиною, i лише тодi вiн вiдчуе всю повноту хмiльноi перемоги.