Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

І що iй тiльки не обiцяе, аби втримати юну звабу бiля себе, ще й мати од неi оте саме, любов:

Куплю тобi хатку

І ще сiножатку,

І ставок, i млинок,

І вишневенький садок!

А вона? Спокусилась багатством? Де там!

Ой не хочу хатки,

Анi сiножатки,

Нi ставка, нi млинка,

Нi вишневого садка!

Чому? Та тому, що

Ой ти, старий дiдуга,

Ізiгнувся, як дуга,

А я молоденька,

Гуляти раденька!..

Ой iзгиньте, пропадiте

Всi старii костi!

Не сушiте, не крушiте

Моеi молодостi!

Ти в запiчку «ка-хи, ка-хи»,

Я з молодим «хi-хi, хi-хi».

Ой ти все спиш, а я плачу,

Тiльки лiта марно трачу!

Ось так, а не iнак. Шкода, що «старii костi», якi забагли «молодостi», цього не розумiють. І силкуються ощасливити своiми старими костями (та ще садком, млинком, сiножаттю чи хатою) чиюсь молодiсть…

Шкода – навiть, ой жаль, жаль, – що Олена так жодного разу й не попросила його взяти ii у похiд – iх у нього було багато, тож вони завжди були б удвох. Принаймнi частiше, як нинi, коли вiн iз вiйськом мандруе, а вона в Суботовi гульки влаштовуе… А вiн так за нею в походах нудьгуе! Тож якось i запропонував:

– Коханнячко мое ненагляднее, може поiдеш зi мною, га? Коня тобi дам найлiпшого i найвiрнiшого.

Не кiнь, а Змiй Горинич. Найкраще козацьке вбрання одягнеш i будеш у походах завжди при менi… Вдень i на людях, як джура, а вночi… Вночi, – тягнув замрiяно i якось аж захоплено, – вночi будеш менi коханою. Любкою-голубкою моею вiрною! То як? Гайнiмо в похiд – на чолi козацького вiйська, га? Га??? І тодi обтяжливi походи будуть менi в радiсть.

– Оце тiльки i мрiяла з твоiми козаками тинятися, як у вас кажуть, позауманню!.. – пирхнула Олена. – Та й що я там не бачила, у твоiх походах? Вiйни, смерть… Нi, я не вояка, я, як ти мене називаеш, любка-голубка. І менi у палацi добре. Я вже всього набачилася, коли по смертi батька по свiту тинялася, аж доки до тебе в Суботiв не прибилася. Тож досить. Набiгалась по зав’язку!..

– Я гадав… – почав вiн, але Олена перебила його.

– Нi, нi! Я з Суботова нiкуди анi ногою. Бодай i заради тебе. Бодай i заради кохання. Менi й тут хороше та затишно. Тут я не похiдний джура, а гетьманша. І весь Суботiв – та й Чигирин теж – бiля моiх нiг. То нащо менi ще якiсь там… пхе!.. походи?! І потаемна, як крадена, любов у твоему похiдному шатрi? Красненько дякую, як у вас кажуть, пане гетьмане. Набiгалася вже. Хочу пожити царицею. Чи то пак, гетьманшею.

Гетьман iще не йняв вiри.