Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Гетьманша вчинила не одне зло, а вiдразу аж три злодiяння: зрадила мужа свого, гетьмана, зайнялася крадiжками з полковоi каси, пiдбивши до цього i свого коханця, взяла участь у потаемнiй змовi проти гетьмана – iз замахом на його життя.

– А кожна така кара заслуговуе смертi. А iх зiбралося три. Тож i виходить, що гетьманшу треба тричi карати смертю.

І рада остаточно винесла вирок, що не пiдлягав переглядовi: смерть!

Гетьманич схвалив ii рiшення.

Звiстку про те, що iй винесено смертну кару, гетьманша сприйняла на диво спокiйно – Тимiш од неi такоi мужностi не чекав.

Гм… Похвально. Хоч злодiяння ii не можуть бути прощенi чи пом’якшенi – вона залишалася все тiею ж змiючкою Оленкою, як звав ii Тимiш.

І хоч кару iй винесли сувору, Тимiш iще вiдчував до неi лють. Це було не по-козацькому – до поверженого ворога потрiбна хоч якась поблажливiсть, тим паче до жiнки, але гетьманич нiчого з собою та зi своiми почуттями вдiяти не мiг – так ненавидiв мачуху.

Щоправда, ненависть його до мачухи тодi ледь-ледь було похитнулася – злодiйку вже повалено. Та ще коли вiн побачив, з якою вiдвагою вона трималася i з яким спокоем зустрiла винесений iй найвищий вирок.

– Що ж, – нi на кого не дивлячись, мовила гетьманша (власне, вона дивилась у простiр, вочевидь, у вiчнiсть), – Я недарма жила i жила так, як i належить жити жiнцi, котра чогось iз себе варта. Я кохала i була коханою. А що ще треба для жiнки? Щоправда, за це доводиться розплачуватися.

Але кохання варте будь-якоi цiни.

– Вiдьма, – зашипiли козаки. – Не iнакше, як клята басаврючка-бiсiвка! Кiнчайте з нею!

Тимiш востанне глянув на мачуху, але вже чомусь без зла i, чомусь зiтхнувши, махнув рукою. Махнув вiдчайдушно, наче на щось тяжке зважуючись.

– Чинiть з нею так, як i належить чинити з вiдьмою, з клятою басаврючкою-бiсiвкою! Одяг вiдьмi тепер нi до чого, нi цноти, нi стида вона не вiдае. Як вони, бiсiвки, чинять, бувае, з нами, так i ми вчинимо з ними.

Гетьманшу, вiдвертаючись од неi чи вiдводячи погляди убiк, роздягли. Засуджена на те ганебне дiйство навiть уваги не звернула.

– Вiдьма, – шепотiли козаки. – Істинна бiсiвка! І як вона окрутила нашого гетьмана?!

Потiм те було вчинено i з ii коханцем, який, вже роздягнений, гнувся та затуляв руками свое стидне мiсце…

І Тимiш, зважившись, глянув на голу гетьманшу – жiнки у нiй вiн тiеi митi не бачив, тiльки вiдьму.