Золота осінь Гетьманщини

Красуня Анна швидко стала новим захопленням Петра. І не просто коханкою, а першою любов’ю молодого царя. Досi вiн, як шепотiлися двiрцевi, просто «портил девок», навiть не пiдозрюючи, що е у свiтi, крiм статевоi втiхи, ще й кохання. Його вiн уперше й спiзнав з Анною Монс, яка з 1692 р. стала коханкою росiйського царя.

Їхнi iнтимнi iхнi стосунки триватимуть бiльше десяти рокiв – це ж треба! Таке з Петром, який вiдзначався навiть у цьому дiлi непостiйнiстю, трапилося вперше. Навiть коли Петро жениться на Євдокii Лопухiнiй, триватиме iхнiй зв’язок.

Цар, регулярно навiдуючись до Нiмецькоi слободи, жив там по кiлька днiв iз Анною, i вона була мовби його другою дружиною. До Євдокii Лопухiноi, законноi царицi, Анна не ревнувала Петра, як, своею чергою, Євдокiя Лопухiна не ревнувала Петра до нiмкенi з Нiмецькоi слободи. І це влаштовувало всiх трьох. Ба, Петро навiть якось думав женитися на Аннi – пiсля того, як Євдокiю буде заслано в монастир.

На вiдмiну вiд його законноi царицi, русачки Євдокii, нiмкеня Анна Монс, будучи, власне, iноземкою, хоча народилася в Москвi та росiйську мову знала, завжди цiкавилася його державними – царськими! – справами, особливо реформами, якi вiн тодi вже задумував, а деякi i втiлював у практику… Такого iмператора, як ii любий Петрик, казала, як лащилася до нього (вона завжди так нiжно-звабно лащилася, що в нього вiдразу ж загоралося бажання негайно нею оволодiти, i вiн ii раз по раз брав, будучи вiд природи невтомним), так ось, вона казала, що таких монархiв, як вiн, немае в жоднiй европейськiй краiнi – нi серед царiв, нi серед королiв, нi серед iмператорiв, адже вiн, Петро, унiкальний.

І вiн, Петро, виведе дещо вiдсталу Русь на широку европейську дорогу i стане Великим. І це його тiшило. За це вiн цiнував Аннушку-Анничку.

«Ось таку б менi царицю, – iнодi думав Петро. – А не Євдокiю, яку вже давно треба вiдправити в монастир…»

Своею мудрiстю, не жiночою, мiж iншим, поглядами на речi, людей i подii (тi погляди часом були не такi, як в iнших) вона його просто вражала i захоплювала.

Так, наприклад, Анна була певна, що раю та пекла взагалi… просто немае. Рай i пекло е, але не в небi i не пiд землею, а в самiй людинi. Якщо вона радуеться життю i всьому, що ii оточуе, завсiди в доброму гуморi, любить щиро – вона сама е рай. А якщо людина похмура, зла й недобра, то вона i е пекло.

Ну як ти не будеш такою захоплюватись?! Такiй мудрiй годиться царицею бути. І жiнка буде добра, i цариця для Русi буде такою ж доброю.