Золота осінь Гетьманщини

Щоправда, вiн уже мае царицю Євдокiю, але…

Ось тiльки Анна вряди-годи його насторожувала. Кохала його, а тiльки вiн десь затримаеться, як на iнших глипае своiми пречудовими очима. Хоча… Може, то йому просто здаеться, га? Просто така в жiнок порода. Маючи добре, багнуть iще кращого i не знають у цiм бажаннi спину.

Цариця, яка так i не стала… царицею

Очевидно, так можна назвати розповiдь про Анну Монс (у Росii – Монсиха, Петро ж ii величав на нiмецький лад – Анхен)… А втiм, простою мовою москвити фаворитку царя величали ще «Кукуевою царицею» – за назвою одного з куткiв Нiмецькоi слободи, розташованого мiж рiчкою Яузою i струмком Кукуем.

«Анна была изящна, – процитуемо мовою оригiналу, – женственна, выгодно отличалась от боярских дочерей своей обученностью «обхождением с мужчинами», меньшей чопорностью и застенчивостью. По мнению некоторых исследователей, Анна была одной из красивейших девиц Немецкой слободы и до того, как она стала фавориткой Петра, состояла в связи с Францем Яковлевичем Лефортом, который и познакомил ее около 1690 года с Петром!

По словам восторженного современника Хельбига, «эта особа служила образцом женских совершенств».

«С необыкновенной красотой она соединяла самый пленительный характер, – писал он, – была чувствительна, не прикидывалась страдалицей, имела самый обворожительный нрав, не возмущенный капризами; пленяла мужчин, сама того не желая… Слыла законодательницей новой моды – накладных волос и платьев западного покроя».

26 сiчня 1699 р. на святкуваннi дня народження Анни, що вiдбулося у будинку ii матерi, Петро I був присутнiй як постiйний шанувальник iменинницi. Вiн щедро обдарував Анну та ii рiдню – речами i дорогими прикрасами. І навiть мурованим кам’яним будинком на вiсiм вiкон, який в народi називали «Царициним палацом», – збудованим казенним коштом у Нiмецькiй слободi бiля новоi лютеранськоi кiрхи. Імператор виплачував Аннi та ii матерi щорiчний пансiон у 708 рублiв, а згодом подарував iй як вотчину Дудiнську волость у Козельському повiтi «с деревнями», 295 дворiв, зробивши Анну однiею з найбагатших помiщиць у Росii.

Кожне побачення з молодим царем, який утiкав до неi вiд своеi набридливоi жiнки, Анна починала з однiею метою: отримати ще i ще дарунки, без яких не могла жити. Тож вiдверто починала:

– Ну, любий мiй царю, що ти сьогоднi менi подаруеш?

– Сьогоднi, як завжди, – свою любов.