Лицар з Кульчиць

Вона була огороджена валом – не один татарський набiг пересидiли тут кульчичани, захищаючи вiд хижих кочовикiв свое життя та свою святиню. Старшi люди говорили, що сам Сагайдачний одного разу, повертаючись на Сiч iз Варшави, звернув у рiдне село i разом зi своiми козаками та мiсцевою шляхтою насипали новi вали навколо церковцi. Також вiн пригадав, як його вперше сюди привела мати.

Тепер у церквi не правиться: опечатана. Пролилася у нiй кров мiсцевого панотця Кульчицького – Ручки, який захищав святиню вiд нападу латинян.

Самбiрськi поляки за пiдтримки гусарського полку вирiшили перевести церкву в унiатство. Тiльки от кульчани завжди мiцно трималися своеi вiри батькiвськоi i не забажали вiддавати унiатам свого храму. У запалi сутички один гусар зарубав священика просто перед престолом, однак i це не допомогло – Кульчицi латинянам не скорилися. Навпаки, своiми силами в селi збудували ще двi православнi церкви, показуючи свою вiдданiсть благочестивiй вiрi та старим украiнським традицiям.

Юрiй скинув шапку, перехрестився й уклонився старiй церквi.

Обов’язково ще настане той день, коли вiряни зiйдуться до неi на святу лiтургiю.

Юрiй пiдiйшов до джерела, що било бiля церкви, напився iз нього цiлющоi води, обмив лице.

Минувши церкву i цвинтар, вiн рушив далi. Ця частина села звалася Кульчицi – Рустикальнi, або Королiвське. Тут жили хлопи. Шляхта мешкала вище, на Горському та на серединi, на майданi села, або, як ще казали, на Пляцу.

Вулицею Юрiй вийшов на Пляц, поминувши церкву Воздвиження Чесного Хреста, а тут уже побачив рiдну хату.

Роздiл ІV

На Святвечiрньому небi зiйшла вже не одна зiрка. Висипалися вони цiлими плеядами: посмiхалися людям, вiнчуючи радiстю та веселiстю. У хатi вже, напевно, вечеряють. Он через вiконце видно вогник свiчки на столi.

Рипаючи по снiгу чобiтьми, Юрiй iшов до дверей. Якраз переступив перелаз, а вони раптом вiдчинилися i з них вийшла мати.

– Юрцю, синочку, ти приiхав! – сплеснула вона руками i кинулася до сина в обiйми.

За всi тi роки в хатi нiчого не змiнилося, навiть та сама пiдкова була прибита до порога.

Сiни, завiшанi рiзним маминим приладдям: терлицi, прялки, мотовила… У кутку стояли жорна i ступа. Юрiй мимоволi задивився, стоячи на порозi: нiби нiколи й не покидав рiдноi хати.

– Ну, що ж ти став, сину, заходь до хати. Заходь!

Дверi лiворуч вели в комору. Там, крiм батькових iнструментiв, тримали зерно в плетiнках, а ще у трьох куфрах лежало полотно сестрам на придане.