Лицар з Кульчиць

Заманюють у своi лабети, обiцяючи високi крiсла, посади, славу й багатсво. А найгiрше, що е багато таких вiдступникiв, якi повiрили ляхам i зреклися своеi вiри, забули мову, наплювали на Украiну i допомагають панам обдирати власний народ. Бог би iх скарав!

Ця батькова мова розважила Юрiя. Тут ще й мати прийшла до хати iз вiдром молока. Вона чула останнi слова, пiдiйшла до сина, поцiлувала у чоло.

– Не журися, синочку.

– Так, нема чого журитися. Тi дрова, що я зладував на хату Дмитровi, вiддам тобi.

Дмитро молодший, нехай почекае. Оженимо тебе: тут е багато ладних шляхтянок, грунт вдiлимо, – вiв далi батько.

Юрiй опустив очi:

– Не хочу бути для вас тягарем. Того грунту, що маете, тату, на нас усiх не вистачить. Надумав я собi, що на Сiч пiду, як колись наш Конашевич.

Ця новина нiби прибила батька й матiр. Вони переглянулися. Мати хотiла щось сказати, та не могла, зате батько заговорив твердо:

– На Сiч – не пущу. Це вже не та Сiч, що була колись, за Конашевича.

– Там пануе рiвнiсть i братерство: нiхто й нiколи не зможе скасувати святого запорозького звичаю… Ви ж самi, тату, казали…

Батько пiдняв руку, даючи Юрковi знак замовкнути.

– Думаеш, синку, сидимо ми тута, в Кульчицях, i нiчого не бачимо й не чуемо? Ранiше запорожцi билися з ордою i ляхами за свободу своеi землi. Наш родич, Петро Конашевич-Сагайдачний, Європу врятував вiд турецькоi навали. А зараз що? Замiсть того, щоби з гетьманами украiнськими разом на ворога стати, зрадливi запорожцi пiдiймають бунти по Украiнi! Хiба ж це лицарi? Нi, на Сiч не пущу…

Юрiй сумно посмiхнувся:

– Але ж там воля, тату.

Нема пана, нема хлопа – всi рiвнi братчики! Можливо, там i бракуе мудрого й виваженого слова…

– Березовоi кашi – от чого iм бракуе! – грубо перебив батько. – Спаскудилися вони! Злакомились на подарунки царя московського, за свое дбають у той час, коли за державу постояти треба! Ех, шкода, що наш Сагайдачний не спалив тоi Москви, коли була така нагода, – може б, бiда вiд нас вiдвернулася!

На хвилину запала мовчанка, котру нiхто не смiв порушити.

Врештi, знову заговорив батько:

– Твоя голова i твiй хист тут у пригодi стануть. Ти зможеш стати провiдником тутешньоi шляхти, об’еднати усiх. Поляки дуже на нас тиснуть. Он хоч би Радловичi взяти. Недавно холера викосила половину села, то на мiсце померлих русинiв пани нагнали iз Польщi мазурiв, заселили ними пiв-Радлович. Про Самбiр я i не кажу.