Апостол черні. Книга 1

До того не допускали нi батько, нi гiмназiя, нi матерiальнi вiдносини. Як сказано, вiн числив ледве кiльканадцять рокiв як пiдучував вже слабших ученикiв. А коли упорався з собою i тими, займався виучуванням чужих мов, далi тiлесним спортом i гiмнастикою – наприкiнцi ж музикою i лiтературою, в якiм напрямку зачитувався далеко поза пiвнiч.

Батько настоював i на те, щоб займався й якою-небудь професiею, бо, як мовляв, вдасться вдержатися на поверхнi «умислового життя» – добре, коли ж пiде криво (рiжнi бувають змiни в протягу людського життя) не завадить знати i поплатне ремесло.

Се годиться навiть з Гомером i Плутархом i iм подiбним, що всi вони цiнили, крiм науки, мистецтво i працю.

Та Юлiян не мав на те часу, хоч мав охоту столярства вчитися й у вiльних годинах i забiгав дiйсно до варстату знакомого теслi i побiрав там основи тiеi здоровоi штуки, посвистуючи враз з iншими в роботi весело i бадьоро. Але се бувало – як сказано, лиш рiдко коли. Оскiльки йшов з кождим роком в школi вище, остiльки бажав побирати i ширив знання.

Крiм того, бажав зiпняти якнайскорше якусь певну цiль, стати вiльною незалежною людиною, а з тим, щоб стати родичам пiдпорою, як се вимагав природньо синiвський обов’язок. Що враз з тим мусить бути сполученi i обов’язки i щодо свого народу, розумiлось само собою, хоч i який молодий вiк був, а се послiдне було його святою постановою. Для народу боротися, посвячуватися, як за свое особисте щастя, дiлами i поступованням се було для него те саме, що любити i поважати батька i матiр.

* * *

Про здобування «маетку» вiн не думав. Вiдчував, що се нiколи не вдасться. Не буде до того спосiбний. (Скорше до роздавання). Так впевняв iнодi своiх сестер, товаришiв або й iнших добрих знайомих, коли заходила бесiда про будучнiсть i iнтимнi бажання його особи. Сею «мамоною» захоплювався лиш справдiшнiй плебс, будь вiн iнтелiгентом, з нижчоi верстви… але нiколи не «гонить» за тим правдиво класично вихований i освiчений чоловiк.

Його самого манила класична фiлологiя та старинний свiт. Ідеалом його були великi мужi грецьких та римських часiв; дарма що його впевнили деякi фаховцi-професори й слухачi природознавства, що наука фiлологii мусить з часом пiти на другий план з програми шкiльноi науки, бо живi мови й iншi для життя потрiбнi науки i здобутки домагалися свого права биту i розповсюднення.