Апостол черні. Книга 1

Мiсяць – зорi. Група темнiючих дерев з тополями, що пригадували картини Метерлiнських композицiй i творiв. Я не до любови, але зате мiй брат, котрий все вiд дiвчат здалека держиться й коли яка несподiвано зайде в кiмнату, вiн кланяеться (вiн елегантський), але в тiй хвилi щезае».

* * *

Тиждень пiзнiше сидiв старий годинникар Цезаревич в своiй робiтнi глибоко похилений над якимось годинником давньоi, тепер вже малознаноi конструкцii й роздумував. Не мiг дiйти до причини, через яку механiзм не вiдповiдав законовi рухiв.

«Що там, тату?» – спитала.

Вiн сказав, о що розходиться, i в кiнцi додав: – Чудно. Перший раз в життi менi таке трапляеться.

Донька поглянула на батька й звернулася назад до свого заняття. Вичищувала годинники, розбирала iх, складала назад до себе приналежнi частини, а в потребi й доробляла поодинокi, вiддаючи остаточно справлену рiч пiд батькiвську контролю.

Нараз хтось застукав у дверi й, не вижидаючи на запрошення зсередини, увiйшов.

Здавши матуру з якнайлiпшим успiхом, вiн принiс свiдоцтво i поставив перед батьком на стiл. Був ще в святочнiй одежi й виглядав поважно.

Вiд часу бурхливоi сцени, батько й син оминали себе, неначеб се мало стерти всю тодi викликану, обопiльну вразу. Оба ожидали сьогоднiшньоi днини, вiдчуваючи, що перша стрiча по матурi викличе якiсь рiшучi вiдносини мiж ними й надасть певний керунок у тiм виглядi, а з тим i на будуче.

Батько переглянув швидким оком ноту й, вiддаючи йому свiдоцтво, сказав:

«Я тебе негратулюю, сину. Я сього вiд тебе сподiвався. Ти се вчинив в першiй мiрi собi, а з тим менi вдоволення». При тих словах подав йому руку й, коли сей уклав свою молоду правицю в батькову, вiн стиснув ii щиро. В очах Юлiяна заблис промiнь, i вiн хотiв покинути кiмнату, однак батько задержав його.

«Випроси собi щось у твого батька, Юлiяне. Я бажав би тобi сьогоднi щось миле вчинити».

Син станув. За його чолом щось заворушилося, а й по мiмiцi його темних брiв було видно, що вiн думав живо. Раз був його погляд i сестрi промайнув. Батько, замiтивши се, усмiхнувся: «Не можеш?»

«Противно. Я лиш хотiв, щоб ви мое бажання самi вгадали».

«Пусте. Кажи! Опiсля i я собi щось вiд тебе випрошу».

«Моя просьба до вас тату: щоби ви, як мене не стане в вашiй хатi, не брали нагая в руки».

В хатi стало тихо.

Годинникар поглянув на сина.