Апостол черні. Книга 1

Сей стояв перед ним поважний i пiдняв очi. Сi очi темно отiненi в сiй хвилi не благали, але – рiшали.

Батько притакнув мовчки головою.

Вiн схилився й так само без слова притиснув батькову руку до своiх уст:

«Скажiть, тату, щоб я для вас вчинив?»

«Двi рiчi, мiй сину. Одно: в карти не грати, а друге – довги не робити».

Юлiян в першiй хвилi всмiхнувся, але надумавшись, вiдповiв: «На перше даю слово, але на друге можу лиш з застереженням дати. Я не певний, в якi моменти мене поставить життя. Можу приректи, що не з легкодушности вчинив би iх».

«Держи слово», – i вдруге подав йому руку.

І мов переходячи по тiм до денного порядку, спитав: «А тепер, який факультет? Фiлологiя чи богослов’я?»

«Наразi нiчого. Хоч я впишуся, може, на фiлологiю».

«Може…?» – батько пiдсунув брови вгору й мав вже щось нове на устах, коли Юлiян, вгадуючи хiд думок батька, витягнув з грудноi кишенi бiлет, подав його батьковi.

«Вiд батька Едварда Ганга, тату».

«Що вiн пише?»

«Читайте! Менi змiст бiлету ще з-перед матури вiдомий, – сказав.

Годинникар притакнув головою, читав: «Прохаю вас, шановний пане, о батькiвський дозвiл, задержати вашого сина, Юлiяна, через цiлi вакацii в нас; по укiнченнi iх згодитися на мою пропозицiю, щоб ваш Юлiян з моiм сином вiдслужив рiк вiйська, яко однорiчник у Вiднi. Реверс за вашого сина виставлю я. Про iнше таке подiбне обговорю з ним особисто.

Освальд Ганге».

«Сьогоднi ввечерi я вже вiд’iду, тату, – сказав Юлiян i вiдгорнув волосся з чола. Вiн висказав се, наче сповнив важний обов’язок. – І я такий гордий».

«Так? Вже? І на що?»

«Що я свобiдний з власних сил».

Батько усмiхнувся.

«Звичайно, почування академiка. Я розумiю тебе, хоч нiколи академiком не був».

«Чи конче вже сьогоднi мусиш iхати?» – обiзвалася сестра i з тими словами опинилася коло брата, зазираючи йому з жалем, а все-таки i з нетаеною любов’ю в очi.

«Конче, сестро. Якби ти знала, як я нетерпеливо вижидав сеi хвилi! Не здержуйте мене. Вона менi багато коштувала».

Батько пiдсунув брови вгору.

«Так? Я гадав, що тобi студii не завдавали нiколи великих трудностей».

«Ви й не помиляетеся, тату. Але не забувайте, скiльки я, окрiм своiх обов’язкових студiй, працював i в iнших керунках. Крiм того… але, – додав, мов пригадавши щось, – оставимо се» – й урвав.