Апостол черні. Книга 1

Як тебе схотять там, як се в панiв бувае, в себе довше задержати (бо всi вони, староi Орлихи не виключивши, дуже гостиннi) – ти не приймайся того. Час вiд часу показатися в них – не кажу… але не в’яжися нiчим. Попiвськi доми на селi голоднi на iнтелiгенцiю, а й вони, Захарii, не будуть лiпшi. Ти ж знаеш нашi шпорти, конверзацiю в англiйськiм в гувернантки моiх сестер, що в противнiм разi прямуе впрост до батька на Rapport – i скандал..! Я ii не терплю».

«Не бiйся! Я числюся з часом. І чого б менi там на довге? Занудився б».

І з тим пiшов.

На парохii Юлiян зустрiнувся на ганку, з котрого був перелаз на подвiр’я з обiйстям, з отцем Захарiем, що саме вiдправив якогось чоловiка за орудками в сусiдне мiстечко й на пошту.

«До панi Орелецькоi не поступайте. Нехай хоч з тиждень буде в хатi спокiй», – донеслися його слова ще до Юлiяна. Чоловiк вклонився й пiшов, а о. Захарiй звернувся до гостя.

Побачивши його, вiн зрадiв. Вiн вже чув про його побут в дiдича. Гадав, що вiн, може, i взагалi не загляне до них.

Третiй тиждень вже кiнчаеться, а його не видно нi в церквi, нi тут. Чому так резервово. Погордив справдi попiвським запрошенням? – При тих словах щиро дивився юнаковi в очi.

Юлiян змiняв барву.

«Нi. Щодо того, то нi, – вiдповiв. – Але так тяжко вирватися з двора. Заедно там займають; а до того вiн i там студiюе». – Вiн не докiнчив.

«Студiюе? Так?»

Вправляються вдвох з Едвардом в англiйськiй, французькiй i росiйськiй мовi, iздять часто, щоб се вмiти вже перед вступом до вiйська.

До того все якесь товариство, то знов веслують. Виiжджають також на друге село на контролю, й так час збiгав.

Говорячи, увiйшли в простору, гарну кiмнату, в котрiй були штори до половини спущенi, бо надворi стояла липнева спека.

О. Захарiй показав папiросницю, але Юлiян подякував. Мав свою.

«Ви курiть, бо я лиш десь-колись се чиню. Менi воно шкодить».

Бесiда пiшла про дальшi студii Юлiяна, про полiтику, якою Юлiян мало займався й бiльше слухав, як говорив, про вступ до вiйськовоi служби, а далi змiнилася тема.

В хату увiйшла iмость. Жiнка гарна, лагiдних рис лиця, блондинка, потрохи подiбна до мужа. За недовгу хвилину дверi за спиною Юлiяна злегка рипнули й вiн озирнувся. В тiй хвилi поновно пiднявся з свого мiсця.

Увiйшла молода дiвчина, середнього росту з лицем смаглявим i задержалася недалеко зiбраних.

«Ви ii знаете вже, наша донька Ева», – сказала рекомендуючи iмость.