Апостол черні. Книга 1

Вона шукала його очей, але вiн ховав iх вiд неi. Що мав вiдповiсти отим великим допитливим чорним очам з-пiд таких самих брiв? Що та «нечемнiсть» з його сторони, коли се була «нечемнiсть», тяжiла в його душi чорною точкою?

Вiн не отворив уст. Все одно, що собi подумае.

«Я мала вас якийсь час заедно перед очима. Бачила вас блiдим з перев’язаною рукою й раз усмiхненим: очевидно се з мене. І той усмiх держав межу покоренню. Я мала жаль до вас, пане Цезаревич, – додала нараз живо впрост. – Подайте менi нинi вашу руку.

Ви менi, може, й життя врятували – хто се знав? Інодi бувають чуда, каже моя бабуня».

Вона стиснула ii своiми обома руками, а опiсля, обертаючи ii, задивилася на ii долоню, наче шукала там за чим-то. В тiй хвилi вдарила йому гаряча краска в лице, вiн вирвав руку i в слiдуючiй хвилi стояв вже на ногах.

Вона злякалася.

«Я хотiла бачити, чи остався слiд на долонi, – сказала, – а ви думаете, що вам щось злого зроблю?»

Їi уста були блiдi… й через хвилю вона майже з жахом дивилися собi в очi.

«Простiть, коли я вас перелякав, – сказав вiн, – я не звик, щоби менi хто на долоню дивився. Людська долоня, як вiдкрита душа, сказав один значний психолог. Я вихований на коваля, вижидаю вiд життя залiзних молотiв, як личить мужчинi. А така несподiвана обсервацiя змiшала мене. Взагалi, будьте ласкавi, не згадуйте менi нiколи бiльше про мiй незначний вчинок».

Вона поглянула зчудовано на нього й на короткий час наступило мiж ними мовчання. По часi вона перша перебила його.

Чи вiн i його сестра, котру тодi в робiтнi пiзнала, лиш двое у своiх родичiв?

О нi! В нього гурт сестер. І всi вони держуть гарно з собою, любляться.

Ева задумалася.

Вона не може собi уявити, як се е – мати сестри або брата, з котрими можна любитися. Вона звикла, що всi, хто б не був з ii родини, лише ii одну люблять. Але iй з тiею любов’ю всiх не дуже вже так добре. Їй iнодi з нею, як з золотим тягарем, як кажуть. Кожне дрожить над нею й вона мусить, нiби та невiльниця, заховуватися, щоб всiх собою вдовольняти, без огляду, чи iй добре з тим, чи нi.

Хоровитий батько заедно в тривозi, що й вона мусить колись на його хоробу занедужати, мати дрижить над нею, не дае нiчого до рук взяти, бо вона одиначка…

Особливо щодо науки, щоб не «переучитися», а там ще е в неi й бабуня. Ох, та бабуня. Дiвчина зiтхнула з повноi груди, зморщила брови й поглянула далеко вперед себе, мов побачила там щось жахливе й прикре.