Відрубність Галичини

Розумiеться, що невважаючи на запевнення «Deutsche Zeitung» про прихильнiсть до полякiв i слов’ян, у тiм числi й чехiв, нiмцi-нацiонали зовсiм не дбають анi про полякiв, анi про Галичину; iм важно тiльки те, аби розiрвати парламентарний союз полякiв iз чехами i таким способом захитати пiдстави теперiшнього мiнiстерства та теперiшньоi полiтичноi системи в державi. Що справдi тiльки таку мету на оцi мав виступ «Deutsche Zeitung», се випливае ось iз яких уваг, що самi собою насуваються по прочитаннi ii статтi.

1. «Deutsche Zeitung» виказуе, що в Галичинi нема публiчноi опiнii, нема самостiйного мiщанства анi зорганiзованого людового сторонництва, а одиноким керманичем краю i паном положення треба вважати шляхту. Кому ж, отже, робить той часопис своi пропозицii? Очевидно, або нiкому, або тiльки тiй самiй шляхтi. І коли орган нiмецького клубу радiсно пiдносить голос «Kurjera Lwowskiego» про його статтю, та емфатично подае йому руку до боротьби з корупцiею та реакцiею, то все те балакання виходить на пустi фрази супроти пропозицii того самого органу – надання Галичинi повноi вiдрубностi, при котрiй вiн сам анi крихти не мiг би допомогти «Kurjerowi Lwowskiemu» до поборювання чого-будь у краю, але навпаки, при котрiй пануюче становище шляхти в Галичинi з самоi конечностi мусило би бути скрiплене, а зате в Вiднi знейтралiзоване.

2. Якби орган д. Пiккерта поважно думав про поправу вiдносин у Галичинi, а не лише про полiтичний маневр, то не був би в своiх статтях так абсолютно забув про те, що признання вiдрубностi Галичини як окремоi провiнцii в Австрii з нацiонального погляду властиво не розв’язуе питання, а навпаки, комплiкуе його, – не був би забув про те, що в Галичинi живуть обiк себе два не зовсiм iз собою згiднi народи, якi своiми осiдками сягають також поза ii границi, i що властиве розв’язання питання в границях передлитавськоi Австрii значило би хiба утворення двох провiнцiй, iз яких одна обiймала би Захiдну Галичину та Шлеськ, а друга Схiдну Галичину та половину Буковини.

Що про iснування русинiв у Галичинi забув орган нiмецьких нацiоналiв, у яких клубi засiдае також одинокий «самостiйний» руський посол д. Ковальський, се власне знак нещиростi намiрiв того клубу, а надто безличнiсть супроти одного з його членiв.

Не менше цiкаве вiд того нiмецького маневру було також приняття, якого вiн дiзнав у галицькiй пресi.