Надходить та година

Чи пожертвуе вiн своею полiтичною кар’ерою заради жiнки, яка, можливо, навiть не згадувала про нього пiсля Берлiна? Чи дозволить вiн своiй уявi перевершити його здоровий глузд? І якби вiн знову зустрiв Карiн, чи не луснула б бульбашка?

Існувала також iмовiрнiсть, дуже сильна, яку вiн намагався заштовхати у глиб душi, що Карiн була не бiльше, нiж знаряддям Штазi, i просто виконувала свою роботу, доводячи, що його ветеран-агент був не цинiком, а реалiстом. На той час, коли «Пензанс-флаер»[12 - Penzance Flyer – потяг, що iздить iз Бiрмiнгема до Пензанса i назад iз зупинками, зокрема у Бристолi.

] в’iхав на станцiю Труро вiдразу ж пiсля шостоi, Джайлз мудрiшим не став.

Вiн дiстався на таксi до «Мейсон-армз», де домовився про зустрiч iз Джоном Пенгеллi пiзнiше того ж вечора. Пiдписавши реестрацiйну картку, пiднявся сходами до свого номера й розпакував несесер на нiч. Прийняв ванну, перевдягнувся й спустився в бар за кiлька хвилин до сьомоi, оскiльки не хотiв змушувати батька Карiн чекати.

Коли Джайлз увiйшов до бару, то помiтив чоловiка, що сидiв за столиком у кутку, на якого вiн не звернув би уваги, якби той не пiднявся i не помахав рукою.

Джайлз рушив, щоб приеднатися до нього, i потиснув простягнуту руку. Представлятися необхiдностi не було.

– Дозвольте запропонувати вам випити, сер Джайлз, – сказав Джон Пенгеллi з виразним акцентом Вест Кантрi[13 - Вест Кантрi – область на пiвденному заходi Англii, що охоплюе графства Корнуолл, Девон, Дорсет i Сомерсет, часто поширюеться на Вiлтшир i Глостершир, а дехто долучае туди i Герефордшир.

]. – Мiсцеве гiрке цiлком непогане, але ви можете вiддати перевагу вiскi.

– Пiв пiнти гiркого буде просто чудово, – погодився Джайлз, сiдаючи за маленький, забруднений пивом стiл.

Поки батько Карiн замовляв трунки, Джайлз уважнiше придивився до нього. Йому, мабуть, було рокiв п’ятдесят, може, й п’ятдесят п’ять, хоча волосся вже цiлком посивiло. Його твiдовий пiджак «Гаррiс» був добряче поношений, але все ще iдеально сидiв на плечах, що дозволило припустити, що чоловiк набрав не бiльше кiлькох фунтiв зi своiх армiйських днiв i, можливо, регулярно займався спортом.

Хоча вiн i здавався стриманим, навiть невпевненим, чоловiковi явно не було чужим це мiсце, бо один iз мiсцевих жителiв, котрий сидiв у барi, привiтав його, нiби давно загубленого брата. «Як же йому було самотньо, – подумав Джайлз, – маючи дружину та доньку, котрi не змогли бути з ним з однiеi-единоi причини: бо вони опинилися по iнший бiк стiни».