Професор Вільчур

Насправдi, вiн з самого початку був пiдготовлений до такоi теми розмови.

– Я передбачав, – сказав вiн, – що iнтриги проти мене дотягнуться до вас у виглядi плiток або розумних пропозицiй.

Голова скрушно похитав головою.

– Нi, пане професоре. Вони дiйшли бiльш безпосереднiм способом. Просто я отримав доповiдну записку, пiдписану кiлькома лiкарями з нашоi клiнiки, записку, про яку я просто й вiдверто хотiв з вами поговорити. Будь ласка, оцiнiть це, пане професоре, що я приiхав сюди без якихось особливих намiрiв.

Я просто хочу представити вам цю справу i залишити за вами вирiшальний голос. Я цiлком впевнений у вашiй чесностi та самокритицi.

– Я вам за це щиро вдячний, пане голово, – кивнув Вiльчур.

– Не хочу чинити найменшого тиску на ваше рiшення. Найменшого, – продовжував Тухвич. – Я просто не знаю цього. Я отримав односторонне представлення справи. Додам, що маю враження, про що я щойно згадував, що вашi противники менше керуються об’ективними мотивами, а бiльше – своею амбiцiею. Незважаючи на це, я вважаю, що акцiя, розпочата проти вас пiдпорядкованим вам медичним персоналом, дорогий професоре, не може не вплинути на злагоджене функцiонування медичного закладу.

Цi стосунки потребують зцiлення. Коротше кажучи, або ви визнаете власний вiдхiд за бажаний, або вам доведеться усунути тих, хто вас засуджуе. Теперiшня ситуацiя не може тривати довше.

Вiльчур похмуро вiдповiв:

– Я цiлком з вами, пане голово, погоджуюсь. Я хотiв би почути звинувачення, якi менi були висунутi.

Голова потягнувся до свого портфеля.

– У мене тут копiя доповiдноi записки. Я не брав оригiнал з собою, бо на ньому е пiдписи. Звичайно, ви розумiете, я маю зобов’язання щодо певноi таемницi.

– Без сумнiву, – визнав Вiльчур.

– Природно, якщо ви приймете рiшення номер два, я вручу вам оригiнал, щоб ви могли прийняти вiдставку його авторiв. Поки що я вам подаю копiю.

Вiн передав Вiльчуровi кiлька машинописних сторiнок. Професор заглибився у читання. Як i передбачав, вiн не знайшов у доповiднiй записцi жодних нових чи значущих обвинувачень.

Тут все крутилося довкола пiдозри, що амнезiя залишила тривалий слiд на його психiцi, що шарлатанство спотворило його медичнi методи, що органiзацiя клiнiки зiпсувалася через халатнiсть, мляве управлiння та фаворизацiю деяких спiвробiтникiв. Додано ряд газетних публiкацiй на пiдтвердження того, що клiнiка втрачае свою бездоганну репутацiю, свое давно вiдоме реноме найкращого лiкувального закладу столицi.