Професор Вільчур

Можливо, не тiльки для неi, може, й для себе, але в цьому багатствi найбiльшою розкiшшю було знайти в ii очах спалах гордостi, гордостi за панування, гордостi бути першою, що забезпечувало iй у свiтi становище i слава чоловiка.

Нiна… Втратити ii… Для Добранецького це було б неподобством, i вiн знав: якщо дива не станеться – катастрофа неминуча. Протягом трьох рокiв його доходи постiйно зменшувалися, але вiн нiколи не мiг прийняти рiшення знизити рiвень життя свого дому. Якщо брак грошей змушував його обмежувати себе, вiн обмежував витрати, намагаючись приховати це вiд дружини.

Вiн працював дедалi бiльше й бiльше, робив усе бiльше операцiй, не гордуючи навiть невеликими гонорарами, якi часто капали йому в розстрочку вiд майже бiдних пацiентiв. При цьому зростала заборгованiсть. Пiд iпотеку палацику довелося взяти серйозну позику, але вiдсотки не було чим сплатити.

«Та, зрештою, – похмуро подумав вiн, – я мiг би iз цим впоратися i навiть переiхати у якесь скромнiше житло, якби Нiна могла сприйняти це, не драматизуючи».

Сам Добранецький усе бiльше страждав вiд втрати свого високого становища у свiтi, котре, як йому здавалося, вiн здобув назавжди за вiдсутностi Вiльчура.

Не далi, як учора вiн пережив нове приниження. На лекцiю не з’явився жоден студент. Вiн вибiг з аудиторii, нiби його гнали глузливi погляди порожнiх стiн. Вiн був близький до самогубства. Все закiнчилося болiсною печiнковою колькою, i потiм цiлий день через надмiрну дозу беладонни вiн вiдчував шум у вухах.

На щастя, того дня вiн провiв ряд легких i простих операцiй, якi не вимагали особливоi напруги уваги та винахiдливостi й пройшли цiлком успiшно.

«Знищ його…» – так сказала Нiна. Вiн коротко засмiявся сумним смiхом. Як же вiн мiг знищити Вiльчура!.. Чи в унiверситетських коридорах за поли ловити студентiв i тягнути iх на своi лекцii, чи мститися цим молодим лiкарям, якi бажають асистувати Вiльчуровi на операцiях у клiнiцi, чи викрадати у нього багатих пацiентiв, бо ж конкуренцiя тут не рахуеться, хоч всi знали, що Добранецький значно дешевше бере за операцii i – о сором! – навiть принижуеться до знижки цiни.

Вiн поглянув на годинник. Наближаеться п’ята. Сьогоднi був день прийняття Нiни. Невдовзi почнуть сходитися гостi. Дедалi менше гостей. Їх салон ставав усе менш привабливим для знайомих. Бiльше бувало тiльки тодi, коли попередньо розходилася звiстка, що прийде професор Вiльчур.

«Знищ його», – сказала Нiна.