Цензор снів

Така пристрасть спричиняла спалахи агресii, доводилося розбороняти буянiв, наражаючись на скандал, бо часто з’ясовувалося, що то не простi смертнi, а «партайгеноссе». Я вiдчував, що з мене того всього досить, залишалося тiльки вловити нагоду, коли можна буде покинути це все. І вiн не забарився. Я помiтив чийсь пильний погляд, коли ж поглянув у той бiк, упiзнав у одному з гостей казина iнженера, свого переслiдувача в Англii. Я гарячково роздумував, що чинити, коли той пiдiйшов i промовив:

– А ти порядний хлоп, не? – i буцнув грайливо кулаком у живiт.

– Не став пашталакати, де треба й не треба. Вип’еш зi мною?

Я не дивувався, що вiн зi мною спiлкуеться отак по-панiбратськи, бо ми були, вочевидь, одного вiку.

– Менi не можна. Я на роботi.

– Зi мною можна. Крiм того, я нинi вашого адмiнiстратора копнув у сраку. Буде наш. Партiя потребуе коштiв.

Вiн потягнув мене до бару i замовив ямайського рому. Вiн дивився на мене, усмiхаючись.

– Ми ж так i не познайомилися. Мене звати Краух. Герхард Краух.

Як звати тебе, я знаю. Ти вже здогадався, чим ми займалися. Але то все йшло на справу державноi ваги. Не хотiв би ще на нас попрацювати?

– Як летун?

– Так.

– У мене впав зiр.

– Не свисти. У тебе вiн i тодi впав. Нам такi люди, якi вмiють тримати язика за зубами, потрiбнi. То як?

– Треба подумати.

– Ти, – гукнув до бармена, – освiжи! – а до мене: – Думай, думай. Один такий перелiт вартуе мiсяця роботи в казинi. – Вiн, мабуть, уже перед тим випив, швидко захмелiв i, нахилившись менi до вуха, прохрипiв: – А як хочеш тут спокiйно працювати, мусиш примружити очi.

Розумiеш? Ми вирiшили внести деякi змiни, а то рiзнi буржуi замiсть програвати надто часто виграють.

Щойно з його слiв я здогадався, чому в казинi зникли старi круп’е, а з’явилися пiдозрiлi типи та частiше стали спалахувати скандали через пiдозри в махлюваннi. Потiм вiн поклигав до своiх, а я нарештi побачив свiтло в кiнцi тунелю – у мене вже не виникало вагань, що далi робити.

6

Наступного дня я покинув казино i вирушив до Львова, в якому не був кiлька рокiв.

Коли звiдси виiжджав на науку до Нiмеччини, ще жива була мама, тепер мами не було. У нашiй хатi жив лише тато, старий австрiйський емерит[14 - Емерит – пенсiонер.], який щовечора вбирав чорний костюм з чорною камiзелькою i чорний мельоник[15 - Мельоник – капелюх з вузькими крисами, який був модний за Австрii.] та йшов на спацер, попихаючись паличкою. На камiзельцi зблискував срiбний ланцюжок дзигарка.