Царівна

Казав йому, що вiн лихвар i що не соромиться сирiтськими грiшми добувати знов чуже добро! Але що вiн, Орядин, буде паном йому на злiсть, всiм своiм ворогам на злiсть! Таке там було, мамочко. Вiн вiд’iхав тому так несподiвано скоро, бо йому прислав якийсь товариш його, якийсь син багатого шляхтича, грошi, i вiн до нього поiхав! Бог знае, мамочко, як вiн буде крутити або вже й крутить, мене то нiчого не обходить. Зоня така рада, що вiн вiд’iхав! Каже: через нього дома лише сцени. І все через грошi! Врештi, якось жили би, казала, але через грошi… Тепер iм усiм мов камiнь iз серця спав.

При ii послiднiх словах я тихо засмiялася.

– Чого ти смiешся? – спитала тiтка.

– Що iм камiнь iз серця спав. Вiн упоминався за спадщину по своiм дiдовi, за грошi, випозиченi Маевським, i через те стався каменем…

– Це вiн тобi, певно, оповiдав, коли ви сидiли в поетично украшенiм кутi, а я мало що з сорому в землю не запалася, що кревнячка мого мужа вдаеться в розмову з соцiалiстом! – І ii зимнi очi спинилися проникливо на менi.

– Оповiдав менi! – вiдповiла я, зворушена вже.

– Ха-ха-ха! Славно! Не говорив тобi також, що тебе любить? – Тут Лена засмiялася вголос.

– Ви не годнi менi вже болю завдавати, тiточко, нi! – Це промовила я цiлком спокiйно, але заразом перелякана своiм змiненим голосом.

– Чому ти так побiлiла, коли невинна?

– Чому? Мабуть, тому, що я слаба, що безнастанна боротьба з вами нищить моi сили.

Ви, певно, не гадали нiколи над тим, що струна, натягнена над мiру, вриваеться.

Вона усмiхнулася холодно.

– Отже, слаба! Дивно лише, що виросла в тiй «безнастаннiй боротьбi», мов тополя. Але ти, певно, о нервах думала?

– О нервах!

– Ну, видиш, я зрозумiла тебе зараз. Бiда лише, що якраз я в нiякi нерви не вiрю. Тому не вiрю, що дiждалася вже майже п’ятдесятьох рокiв, а не мала нагоди пiзнати iх впливу. В тебе суть нерви, а я, бувши в твоiм вiку, мала замiсть нервiв соромливiсть.

Розумiеш мене? Соромливiсть! З соцiалiстами я не вдавалася, а писати також не бралася. Я бралася за голку, за варення, за прятання, за молитвеники – за тото бралась я, але за нiякi питання та iдеi… Ха-ха-ха! Нехай мене питали би, я вже знала би, що вiдповiсти. Ну, в тебе воно iнакше. Погляди вже iншi – тому, мабуть, твоя кров винна. Ти вдалася в твою матiр, а вона походила з вiйськових. Якi вiйськовi люди – ми то знаемо.