Гра в бісер

А тим часом це твiр, що ввiбрав у себе буквально все з гессевського минулого: злети i хиби, технiку, проблематику, навiть iдилii «Германа Лаушера», «Петера Каменцiнда», «Кнульпа». Але водночас цей роман е й зовсiм новим словом.

Читати «Гру в бiсер», не враховуючи всього цього, звичайно, можна, проте зрозумiти ii, мабуть, неможливо. Не разшифрувати тi чи iншi алегорii, натяки, символи, а саме збагнути як своерiдний художнiй органiзм.

В рiк появи друком «Курортника» Гессе написав «Короткий життепис».

Там вiн, зокрема, погоджуеться з докором, що йому бракуе почуття реальностi, i каже: «Реальнiсть – це те, чим нi за яких обставин не треба вдовольнятися, чого нi за яких обставин не треба обожнювати й шанувати, бо вона – випадковiсть, тобто те, що життя вiдкинуло вiд себе». Далi Гессе не без iронii зауважуе: «Дуже важливою частиною своеi iстоти я живу в майбутньому, а тому не маю потреби кiнчати свiй життепис сьогоднiшнiм днем, але можу спокiйно дозволити йому продовжуватись далi».

І Гессе розповiдае, що, наближаючись до сiмдесятирiччя, вiн грунтовнiше засяде за музику й почне писати оперу, в якiй спробуе здiйснити те, «чого… нiяк не вдавалося зробити в лiтературних… творах: надати людському життю сенсу, високого i прекрасного». За задумом автора, «метання життя мiж двома полюсами – природою i духом – повинне постати веселим, барвистим i довершеним, мов яскрава райдуга».

Першорядна роль музики, спроба оперувати надособовими, надiндивiдуальними вартостями, бажання дати видимий, вiдчутний людський iдеал i водночас, пам’ятаючи про споконвiчну двоiстiсть життя, показати його «веселим, барвистим i довершеним» – хiба все це не властиво «Грi в бiсер»?

У точному значеннi цього слова таке «передбачення» – звичайно, тiльки випадковiсть, збiг.

Тим бiльше, що «Заклинач дощу» – перший iз кнехтiвських «життеписiв» i, мабуть, взагалi найранiший начерк до майбутньоi книжки – з’явився в Neue Rundschau тiльки навеснi 1934 року. А проте це «передбачення» наводить на думку, що Гессе коли й не завжди, то давно вже думав про такий твiр, як «Гра в бiсер».

1928 року серед тих «мiфiчних особистостей», бiографiй та життевих конфлiктiв, навколо яких Гессе мав звичай будувати своi сюжети, ще не мiг бути названий Йозеф Кнехт. Але неперевершений Магiстр Гри належить до того самого ряду, що й перерахованi у «Вечорi за письмовим столом» Каменцiнд, Кнульп, Демiан, Сiддхартха, Галлер.