Палімпсести

І спокiй сподiванний —

як тиша тишi. Як кiнець кiнця.

Хлющить вода. Так час бiжить захланний —

наближуе мене до реченця.

Вiд спогадiв – самi чорнiють вирви.

Дорогу розмiновано – рушай!

Благословеннi сходження i прiрви

i славен рiдний i нищiвний край!

* * *

Посоловiв од спiву сад,

од солов’iв, i од надсад.

І од самотньоi свiчi,

i од жалких зiрок вночi.

У небi мiсяць горовий

скидаеться, як пульс живий.

Ущухлим свiтлом сяють вишнi

опонiчнi.

високий дощ. І всi невтiшнi

моi передуми будив.

Я дверi прочинив з веранди,

де кострубатий вертоград,

собi не в силi дати лад,

пильнуе перший сон троянди.

Свiча затрiпотiла – й свiтло,

мов голуба, пустила в лет

i вiрш твiй вирвався без титла,

i дух твiй вирвався з тенет,

бо надто кругле небо краю,

i кругла саду лiпота,

бо мати дивиться свята.

Я в нiй – смеркаю i свiтаю.

* * *

Іди в кубельце спогаду – зогрiйся!

Хай зашпори вiд серця вiдiйдуть.

І терплячи покару, покорися

i поцурайся навертати путь

до зустрiчi. Хай пам’ять вiдбiгае,

як кров тобi з обличчя вiдiйшла.

Вже погорою голос сновигае,

згубивши рiднi контури села.

З крайокраю, з цiеi високостi,

пади, згорнувши крила, до долин,

де ясмину набрякли ярi бростi

i склеплено повiки бiлих стiн.

У пустцi тiй – метелики чотири

усiлись по кутках – i тугу тьмять.

Кохана спить. У ярому потирi —

вино кохання i вино проклять.

* * *

Верни до мене, пам’яте моя!

Нехай на серце ляже ваготою

моя земля з рахманною журбою,

хай сходить спiвом горло солов’я

в гаю нiчному. Пам’яте, верни

iз чебреця, iз липня жаротою.

Хай яблука осiннього достою

в моi червонобокi виснуть сни.

Нехай Днiпра уроча течiя

бодай у снi, у маячнi струмуе.

І я гукну. І край мене почуе.

Верни до мене, пам’яте моя!

* * *

Синовi

Ти десь уже за пам’яттю.

утрати, до якоi звикло серце.

І свiтишся, мов зiрка, з глибини

узвишшя наднебесного. Тобi

все п’ять лиш лiт. І ти в тих лiтах стрягнеш,

як зерня в шкаралущi. Болю мiй,

на попiл вигорiлий, як нестерпно

було б тебе удруге народити

i знов, як перше, вздрiти немовлям!

* * *

Буднi тут тобi про свято,

а про свято – буднi правлять.