Дім на горі

– А чого ви не викликали маму в школу, коли ви директор? Не гора ходить до Магомета, а Магомет до гори.

– Ти знаеш щось про Магомета?

Хлопець присвиснув.

– А чого б то я не знав про Магомета?! – сказав вiн зарозумiло…

Стежка почала пнутися крутiше, i Володимир забув про Хлопця за спиною. Хотiлося йому пострибати на однiй нозi, допомагаючи собi й руками. Був певний, однак, що той ще й досi стоiть i дивиться йому вслiд, тому намагався менше й кульгати. Озирнувся мигцем: Хлопець уже був далеко внизу.

Десь там, мiж тоi зеленi, подумалося Володимировi, може стояти й та ясно-синя постать, яка так вразила його вранцi; можливо, вона дивиться на його потуги й нишком пiдсмiюеться. Червона барва знову залила Володимировi обличчя, бо йому таки довелося схопитися рукою за кущ полину, щоб пiдтягтись по крутосхилi. «Лицарi, котрi штурмували льодяну гору, – подумав вiн, – тим i падали, що не могли лiзти рачки». Вiн все частiше й частiше хапався руками за бур’ян, з червоного обличчя йому густо котився пiт.

Галi, яка й справдi стежила за тим чудним сходженням, здалося, що той чоловiк iде пританцьовуючи. Ще не минув ii ранковий настрiй i не покинула ii серця голуба богиня. Щось лякало Галю увесь ранок i збуджувало, i ось стоiть вона i здивовано стежить за тим чудним верхолазом. Жалiла його й дивувалася, i стало iй на серцi дивовижно тривожно. «Отi бабинi розповiдi!» – думала несамохiть i озирнулася на стару, яка сидiла на ганку й дрiмала. Чи то Галин погляд, чи, може, сильнiше дмухнув вiтерець – стара збудилася й побачила, що внучка ii принишкла бiля паркана.

В ii мозку просвiтлiло голубе озерце, й побачила вона, як робила за щораз, ту ж таки картину: вона сама припала до паркана i дивиться, як пiдiймаеться до ii обiйстя чоловiк у свiтлому костюмi i з хвацькими вусами. Стару схвилювало це видiння, вона напружилася й потяглася у бiк онуки.

– Когось виглядаеш? – спитала хвилюючись. Галя аж здригнулася на цей голос.

– Та якийсь чоловiк до нас пiдiймаеться, – сказала.

 – I так чудно вiн пiдiймаеться.

– Що за чоловiк? – гостро спитала стара i аж руки зцiпила.

– Не знаю, бабцю, – зовсiм кволо обiзвалася Галя. – Вперше його бачу…

Знову тенькнуло в грудях у староi i замлоiло.

– То, може, це вiн, Галю?

– Хто вiн?

– Ну, той, що мае до тебе прийти!

– Оце почнеш вигадувати! – розсердилася Галя. – Може, вiн за дiлом якимсь…

– Сюди за дiлом чоловiки не приходять, – озвалася спроквола стара.