Дім на горі

Внизу, у жовтому пiщаному ложi, лежала рiчка, i по пiску ганяло двое голих золотистих, як i пiсок, дiтей.

3

Галинi руки топились по лiктi в бiлiй пiнi, i вона мимохiдь подумала, що кiлька рокiв тому прала ще в дiдiвський спосiб, мочачи бiлизну в розчинi попелу. Коло неi рiс великий каштан, а в ногах валялося кiлька iжачкастих плодiв. Над головою стелилося небо, яке вона найбiльше любила, – купчастi хмари iз бiлими химеруватими головами, а мiж них такий щедрий розлив, що тiло саме вiд себе наливаеться юною бадьорiстю.

Руки ii звично ходили в пiнi й терли об дошку-терку; на порозi сидiла, скоцюрбившись, баба – дивилася майже безтямним поглядом i ворушила вустами. Помiчала онуку серед двору, й поступово лагiднiв та осмислювався ii погляд, була Галя в ясно-синьому платтi, а коли оберталася до староi, свiтила усмiшкою: молоде ii обличчя сяяло.

– Погiдний випав сьогоднi день, – сказала стара. – Набридли цi дощi!

Галя розпрямилася бiля балii, вiдчуваючи, як солодко ние в неi спина, i задивилася туди, де звивалася в глибокiй долинi рiчка.

Там стелився засипаний рiдкими деревами узвiз i стовбичило, як завше, кiлька парочок. Притислися плечем до плеча й дивилися на далекi прирiчковi краевиди; там нижче корячкувате завмер пiдбитий ще у вiйну танк, i по ньому, як мурашва, лазили дiти. Трохи далi витяглась, обведена щербатим парканом, школа, а на подвiр’i стояло двое чоловiкiв.

– Куди це задивилася? – сумирно спитала вiд порога стара.

– Степан iз кимсь бiля школи.

– Пити хочеться, – сказала стара. – Чи б не подала ти менi, Галюню, води?

Вiдвела погляд вiд того щоденного краевиду, щось зазвучало в нiй: мелодiя якась призабута чи жаль. Пiдiйшла до староi, i та посунулася, щоб пропустити ii.

– Таке маю враження, – сказала баба, – наче тепер i не лiто…

Пила воду маленькими ковтками, раз у раз прикладаючи кварту до рота, й дивилася невiдривне в далечiнь, начебто й справдi бачила там тiнi осенi.

Хлопець рипнув хвiрткою i несмiливо став на стежцi.

– Я ластiвку ледве не зловив, – сказав вiн. – Гарна така була ластiвка!

Кварта в руках у староi затремтiла. Галя вже прала, i пiна знову пiднялася iй до лiктiв.

– Чуеш, мамо! – сказав уже смiливiше хлопець. – Я ледве ту ластiвку не зловив! Гарна була ластiвка.

Баба вiдтрутила од себе кварту, i кiлька крапель упало iй на кофту.

Галя повернулася до сина i згукнула вражено: хлопець був з голови до нiг вимазаний у глину.