Потоп. Том I

– Нi! Не для втiхи! – заперечив пан Кульвець-Гiпокентавр, – краще ще раз за здоров’я Яндруся, нашого коханого ротмiстра! Саме вiн, любi панове, й пригрiв нас тут, у своему Любичi, нас, бiдних вигнанцiв, без даху над головою.

– Справедливо! – закричало кiлька голосiв. – Не такий дурний той Кульвець, як здаеться.

– Важка наша доля! – ремствував пан Рекуць. – На вас уся надiя, що нас за ворота, сирiток бiдних, не виженете.

– Облиште! – замахав на нього пан Кмiциц, – що мое, те й ваше!

На це всi посхоплювалися зi своiх мiсць i почали обiйматися.

– На вас уся надiя, Яндрусю! – репетував пан Кокосiнський. – Хоч на горосi дозвольте менi спати, не виганяйте!

– Годi! – повторив пан Анджей.

– Не виганяйте! І так нас повиганяли, нас, родовитих шляхтичiв! – жалiбно голосив пан Углiк.

– Чорт зна що! Хто вас виганяе? Їжте, пийте, спiть, чого в дiдька ще хочете?

– Не сперечайтеся, Яндрусю, – сказав пан Раницький, на обличчi котрого виступили плями, як шкiра рисi, – не сперечайтеся, Яндрусю, бо ми зовсiм пропали…

Тут вiн затнувся, приклав палець до чола, нiби напружуючи мiзки, i раптом сказав, споглядаючи баранячими очима на присутнiх:

– Хiба б ситуацiя змiнилася! А всi вкупi закричали хором:

– А що б могло змiнитися?

– Ми ще за свое заплатимо.

– І фортуну за кучму вхопимо.

– А славу здобудемо!

– Бог невинних благословить. Ще буде нам добре, панове!

– За ваше здоров’я! – гукнув пан Кмiциц.

– Святi слова, Яндрусю! – погодився пан Кокосiнський, пiдставивши йому своi пухкi щiчки. – Дай, Боже, нам кращих часiв!

Здоров’я почали поправляти, а чуби куритися. Всi белькотiли один до одного, але кожен слухав лише себе, за винятком пана Рекуця, бо той схилив голову на груди i дрiмав. За мить пан Кокосiнський почав спiвати «Льон тiпали у тiпальнi». Вiдтак пан Углiк витягнув звiдкiлясь чекан i взявся акомпанувати, а пан Раницький, чудовий фехтувальник, схрестив уявну шаблю з невидимим супротивником, повторюючи упiвголоса:

– Якщо ти так, то я так! Ти рубаеш, я махаю! Раз! Два! Три! Шах!

Велетень Кульвець-Гiпокентавр, вибалушивши очi, пильно дивився якийсь час на пана Раницького, врештi, махнув рукою:

– Дiдько з тобою! Махай собi на здоров’я, все одно проти пана Кмiцица шаблю не втримаеш.

– Нiхто не втримае, але можете спробувати!

– А в мене на пiстолях не виграеш.