Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

 – Тепла пахуча пiч, розпалена буковими полiнами, закiптявiлий гасник на столi, за столом – мiй батько в окулярах, перев’язаних за потилицею мотузком, перед ним розгорнута пожовкла Бiблiя… i звiдки воно таке звалилося, була ж погода як золото… а я стою, спершись спиною до печi, i так вiдчутно сприймаю теплу затишну благодать, i так менi добре, що я ще малий, що хоч батько кульгавий, та мати дужа, i я не мерзну, не гину, не спливаю кров’ю – живу, в цю мить живу…

– Смиренiе паче гординi. Вiд Матфея, – кинула з заднього сидiння Адрiана.

– Хтозна, може, й вiд Езекiiла, – роздратовано вимовив Леонiд i тут же пожалкував, що зрадив своему стоiчному спокою в нинiшнiй суперечцi саме тодi, коли всi втратили охоту сперечатися. Захисна поблажлива усмiшка лягла на його повнi губи, Леонiд погладив по руцi свою молоду дружину Нiлочку, яка сидiла мiж ним i Адрiаною i всю дорогу мовчала. – Як ти гадаеш, Нiлочко? – спробував надати розмовi жартiвливого тону: не до серйозних дискусiй, коли ти на крутому пiдйомi, а перед вiкном машини клубочиться туман, немов випрана овеча вовна.

– Нас у школi не вчили Закону Божого, – зашарiлася молода жiнка.

– І нас – нi. Це тiльки шановний режисер Нестор мав щастя вiдвiдувати уроки релiгii в отця-професора Баранкевича. Ну, а наша кiнозiрка Адрiана все знае… Степане, не дрiмайте. – Леонiд дiткнувся до плеча кремезного чоловiка з рудою шкiперською борiдкою, який сидiв бiля Нестора. – Наберiться терпцю, вислухайте ще одну сентенцiю режисера, i тема розмови сама змiниться: ми за той час виiдемо на перевал, де в екзотичнiй колибi «Беркут» ждуть не дiждуться колеги.

– Я не сплю, – вiдказав Степан. – Я думаю.

Пiд колесами загуркотiло, машина пiшла по рiвному. Нестор згорбився над кермом.

– Це остання приступка, братове, – зрадiв Нестор. – Ми зараз… Але ж почекайте, тут був асфальт…

– Нiчого дивного, почали ремонтувати, – сказав Степан.

– Значить, вам потрiбна ще одна сентенцiя… – Нестор ослабив руки, двигун працював на малих обертах. – Я не знаю, яке враження у нашого нафтовика пiсля сьогоднiшнiх зйомок на буровiй, говоритиму вiд себе – я теж один з прототипiв.

Твiй сценарiй, Леонiде, гострий, динамiчний – одне слово, люкс. Та ще в коломийському павiльйонi я зрозумiв, що ми взяли не ту тональнiсть. Усе те було, дорогий, тiльки трохи iнакше. Як тобi сказати… В часi, в напруженнi, в жертвах, у подвигах – так. А от у психологii, у зовнiшнiх ii виявах – набагато простiше, приземлено i досить-таки звичайно.