Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

Поiзд зупинився, простачковi довелося заплатити штраф. Тодi хитрун сказав, показуючи спершу на бiцепси, а потiм на скроню: «Колего, треба мати не тiльки тут, а й тут!»

Леонiд поглянув на друзiв i змовк. Зрозумiв, що анекдот зараз зовсiм не до речi, люди ще не оговталися, вони аж потiм оцiнять i ситуацiю, в якiй були, i його вчинок. Вiн поклав долоню на Нiлине зап’ястя, вона вивiльнила руку.

– Ти такий холодний…

– Авжеж… Камiнь мокрий, в болотi…

Машина виiхала на асфальт i поповзла крiзь туман на перевал.

Нестор мiзкував над сценами, якi вже знятi i якi ще треба зняти. А якби над проваллям стояли оператори й знiмали? Все одно нiчого б не схопили: ми були за стiною туману. Їм удалося б зафiксувати тiльки однозначний результат. Подвиг… Леонiда. Нi, у новому сценарii треба виводити героiв з туману. І хай хлопчик бере в заложницькiй тюрмi Гарматiеву пiсню, хай рятуе людину – але перед тим мусить перемогти власний страх.

Степан дрiмав i у пiвснi думав, що виняткових ситуацiй немае взагалi. Є життя, в якому людина постiйно виявляе свою силу i свою слабкiсть. Що ж е справжне? Мабуть, мужнiсть перемагати слабкостi або хоч признаватися у них.

Нiлочку переслiдував образ обманутого тонконогого лошачка, який бiжить за автобусом, думаючи, що то його вiз.

Адрiана думала про людину, яка колись не змогла покинути ближнiх у машинi над прiрвою; важила i зважити не могла – було то боягузтво чи мужнiсть?

Леонiдовi уявлялася сцена: п’ятеро над проваллям – i врятовуе всiх один.

– Аж подумати страшно, що ми всi могли сьогоднi… – сказав, складаючи губи в рурочку. – Всi…

Мовчали. Тiльки Адрiана пробурмотiла щось зовсiм недоречне:

– Крiм одного. Крiм одного…

Нiхто не зреагував на Адрiанинi слова. Друзi, зрештою, давно звикли до ii екстравагантностi.

Одна хлiбина на двох

Одного дня сталося те, що мусило статися: обое втекли з мiста. Захопили з собою тiльки що народжене i з дивом усвiдомлене кохання; втекли далеко вiд своiх свiтiв – хотiли на якийсь час забути, як довго i трудно допомагали одне одному створювати iх; те несподiване почуття бажало вивiльнитися вiд вантажу, з якого народилося, i постати у своiй первозданностi.