Нічний репортер

Лише тиждень без алкоголю – i ось тобi наслiдок! Я знову той самий, що був.

Ранок був шмаркатим, парк безлюдним, з дерев скрапувала вода, пiд ногами лежали мутнi дзеркала калюж i вiдбивали похмуре небо, густi крони i загаслi лiхтарi. Я походжав туди й сюди, заклавши руки за спину, коли раптом почув позад себе той самий вкрадливий шепiт:

– Не озирайтесь, пане Крилович. Ідiть неквапно вперед. Отже, якщо вас цiкавить Томашевич, ви мусите з’ясувати, з чого почалися його афери. У цьому вам поможе нотар Йосип Мартинюк, який багато чого знае, бо власне вiн був свiдком того, як Томашевич несподiвано збагатився.

І продовжуе збагачуватися, але вже завдяки оцьому… Вiзьмiть. – Тут я вiдчув, що у руку менi кладуть щось схоже на папку. – Не озирайтеся. Вiдрахуйте до двадцяти i можете озирнутися.

В калюжi я побачив темну постать в плащi з пiднятим комiром i в капелюсi. То був високий барчистий чоловiк, лiву руку тримав у кишенi плаща, великий палець був назовнi. Вiн теж, мабуть, помiтив свое вiдображення, хоч i не чiтке й таке ж мутне, як сама калюжа, i рiзко розвернувся та закрокував до виходу з парку.

Я розгорнув папку й побачив iнтимнi знимки, на яких старшого вiку добродiй обнiмав напiвоголених дiвчат у якомусь борделi. Обличчя того добродiя було зашкрябане так, що розпiзнати нiзащо не вдасться. Що означали цi знимки? Як вiн сказав: «…продовжуе збагачуватися, але вже завдяки оцьому?» Отже, мова про шантаж? Томашевич шантажуе цього пана? Того, кому цi знимки було вислано з пропозицiею викупу? Але це не той, чие вiдображення я побачив у калюжi, бо вiн худий, високий, а добродiй на знимках товстий…

Я озирнувся: парк знову обезлюднiв.

2

Цiкаво! Мартинюка я знав давно, але нiколи нi слова не чув вiд нього про Томашевича, не мав поняття, що вiн колись ним займався, та, зрештою, i я ним не цiкавився, але несподiвана пiдказка зiрвала мене з мiсця, i я, не зволiкаючи, того ж таки ранку подався до нотаря. Я був переконаний, що вiн не крутитиме голови, а розповiсть усе, що знае, хоча б задля спомину про колишню студентську дружбу.

Мартинюк мав свое бюро на Легiонiв[6 - Легiонiв – пр. Свободи.]. Вранцi ця вулиця була не така запруджена, як вечорами, коли Корсо[7 - Корсо – прогулянкова зона вздовж проспектiв Т. Шевченка та Свободи.] заполонювали сотнi мiщан, що вийшли прогулятися й себе показати, коли треба було пильно дивитися на кожного зустрiчного, щоб не пропустити вiтання i самому гречно привiтатися.