Українська модерна проза

Тому звертають мою увагу тiльки люди, на котрих впало якесь велике нещастя. В переказуванню ким-будь людського нещастя добачую неправду i те вже мене не вражае. Навiть читаючи найкращi твори людськоi фантазii в найгенiяльнiших образах болю людськоi душi, бачу лиш фантазiю, i нiчо бiльше.

Раднiше читаю в часописах про нещаснi випадки, хоча воно видаеться менi немов би менше вартне вiд мойого власного болю. Людина страшно егоiстичне со-творiння. Давнiше може встидно було б менi перед людьми i перед собою признаватися до сього.

Се справдi дивно, що люди все стараються перед своiми ближнiми iнакшими представлятися, нiж е справдi. Але коли спаде на них правдиве велике нещастя, тодi можуть пiзнати, як далекий iм той ближнiй, як вiн iх мало обходить, як байдуже iм все те, що вiн про них думае чи говорить.

III

Уважаеш по моiй фотографii, що я зовсiм не змiнилася, трохи змарнiла i бiльше нiчо. Ось i стуленi лушпинки горiха, з котрого зерно вижерли лютi гадюки болю.

Як щоб мiг ближче придивитись менi, знайшов би далеко бiльше змiн. Може, не пiзнав би твоеi своячки, тоi чепурноi людини, котру ти все називав взiрцем змислу порядку. Той змисл у мене зовсiм затратився. Не лиш, що не можу такими звичайними речами займатися, але не можу знести, як що стоiть спокiйно на своiм мiсцi, i з якимсь гарячковим роздражненням сама той порядок нищу. Вiдсуваю стiльцi i столики, здираю хатнi прикраси, нiколи не пiдiймаю, коли що впаде до долу.

Роздражнення, що зайшло в мою душу, не може терпiти спокою i наоколо.

Тому може найраднiше поринаю у вир найбурливiших почувань, i лучуся з нашими найскрайнiшими народнiми партiями.

IV

По-твойому, що там не було б, все воно лучче, як той невинно засуджений. Може, i твоя правда. Навiть фiзичний бiль легше знести, нiж постiйний настрiй смутку.

Звичайно думають, що людина дiзнае бiльше вражiнь сумних, нiж веселих. Кажеш, що воно неоправдане, що самi вражiння смутку убили би людський органiзм.

В кожному разi вражiння смутку е сильнiшi i почуття радостi губляться в них. Маю вражiння, що можу вiдчувати лиш смуток, здаеться, що можливiсть вiдчування чогось приемнiшого зовсiм у мене затратилася.

Не раз дiеться з людиною щось таке, чого вона не може нiяк пояснити собi.

Вiд часу страшного удару я наче впала в якесь темне провалля. Ослiпла душа нiчого не видить i не вiдчувае, крiм одного болю.