Українська модерна проза

Прибувала, наче вулканiчна лава, зростала так, що вмент уся долина з селами й мiстами була пiд водою. Вода ринула й бушувала, зносила все на своiй путi, заливала, грала, виблискувала на сонцi. Вода ринула й блискотiла, прочищала тисячолiттями замулене свое корито, досягала пiднiжжя гiр, гнала до моря хати, камiння й скелi. Вода виносила трупи моiх предкiв, що поселились у долинi… Коли рiка, велика й могутня, повна краси й величi, дiйшла до моря, вся долина була повна водою, як у давнi часи.

Другого дня сонце знову грало в широких водах, а мiсяць зачудований довго стояв непорушно серед високого неба – усе дивився в безодне озеро, що об’явилося там, де обидва пасма гiр сходяться.

БЕЗСМЕРТНИЙ

Не знав земних турбот…

Кохався в науках i жив для того, щоб зрозумiти причину свiтобудови i цiль буття.

Далеко вiд гамору людського зарився в науковi дослiди, шукаючи розрiшення тих космiчних та бiологiчних законiв, що через усе життя непокоiли йому допитливу душу…

При допомозi мудрого приладдя та пристроiв вивчав далекi живi й завмерлi свiти, дробив живi й мертвi тiла на атоми, схоплював процес зародження крови у безкровному, слiдкував за розвоем кров’яноi мiкроскопiчноi цятки, що перетворювалася в пульсацiю майбутнього серця, що ростило на його очах новий органiзм.

Вивчав закони спадкоемностi i ту непереможну творчу силу, що з двох мiкроскопiчних клiтинок вирощуе гiганта i рiзьбить породи живих iстот у природi.

Матерiю неорганiчну переводить в органiчну, органiчну в органiзовану. Живе мертвив, мертве воскрешав.

Мiж людьми був як Бог, великий i творчий…

І чим далi поглублявся в сi дослiди, тим ширше ставало для нього поле невiдомого, таемного.

І не бачив кiнця невiдомому, таемному.

Інодi здавалося, що ще одну тайну треба зрозумiти, одну лиш одкрити i тодi все життя, з усiм, що есть у ньому i поза ним на всiх безмежних космiчних просторах, стане для нього ясне як математична формула.