Земля (збірник)

Хто ж мав се iнший зробити? На нас кажуть люди, що ми скупi, але скажiть ви самi, Докiйко, – ви така добра газдиня i самi однi маете в себе усе в руках, – скажiть, чи можна так легко випускати з рук те, чого так тяжко дороблялося?

Вона притакнула головою i сказала:

– Але тепер можете собi вже лiпше пожити… Тепер маете, слава Богу, вiдки!

– Лiпше? Нiби починати тепер те все з'iдати? Нi, Докiйко! Сього ми не можемо! Богу дякувати, ми не потрiбуемо того, мужик багато не потрiбуе! Маемо тепер булками годувати себе, коли ми в найтяжчiм часi мали сил досить вiд чорного хлiба, мамалиги й фасолi? Маю собi каву варити? На те доста нинi панiв!

– Вам би бiльше вiдпочивати.

Вам i вашiй жiнцi…

Вiн розсмiявся.

– Ви так говорите нинi, кумо, – сказав, – неначеб ви коли складали руки на спочинок! Чи, може, ви спiчнете, як ваша дитина вийде з хати?

Вона заперечила головою.

– Отже, видите! – закинув вiн iз побiдною веселiстю.

 – Доки менi Бог сил дасть i доки буду жити, буду робити. Бог сам покличе нас уже, аби ми вiдпочили. Наша доля – працювати, тому що й вiдпочинок наш потiм без кiнця. Так уже сам Бог дав, Докiйко!

– Так уже сам Бог дав… – повторила вона майже з жалем. – Так… уже сам… Бог… дав!

По добрiй хвилинi мовчання, пiд час якоi Івонiка напився з пляшки, що в нього, мов колач, звисала на руцi, – була з глини вироблена у формi колача, – почав наново:

– Я навiть i думати не можу про вiдпочинок! Навеснi йде Михайло до бранки[29 - Бранка – призов.

], а там… чи довго лишуть вони менi його ще дома?.. За пару мiсяцiв та й настане осiнь, i вже покличуть його. Тодi спаде його часть працi на мене. Не можу навiть думати про те, як я лишуся без нього.

– А не можете його вибрати з вiйська? – спитала Докiя зниженим голосом.

– Я все зроблю, що зможу.

– А пан? – спитала Докiя ще тихше, кивнувши головою в сторону покоiв.

 – Вiн же вас i вашого хлопця так любить. Вiн помагав вам не раз, якщо треба було. Все вас так хвалить i каже: «Понад Івонiку нема в селi нiкого, такий добрий та ретельний!» – як же не може вам тут помогти?

– Я вже говорив iз ним про те! – вiдповiв Івонiка голосним шепотом. – Але вiн каже, що не можна мого хлопця увiльнити. Каже, що в мене е ще молодший син, що ми ще обое здоровi, i через те Михайла не увiльнять.