Земля (збірник)

Вона нiколи не журилася тим, що по iнших хатах дiялося i що хто iв або варив. Зрештою, чи iншi iли лiпше? Се хотiла б вона побачити! Навiть Докiя, що все на цiле село хвалилася, що нiхто так добре не вмiе варити, як вона, – варила щодня борщ, а що, може, коли чай пила?.. Ну, тодi, певно, була слаба, або старий Петро з мiста привiз, то й зварила та парили собi роти! Але то вже раз так на свiтi велося; як хто лиш нiчого не давав, не робив дарункiв, нiчого з хати не роззичував, а хотiв i собi дещо оставити, той був зараз «скупий» i того обкидували такими латками, що Матiнко Христова! Вона вже давно про се переконалася, – заглянула «пушцi» на дно й тому держалася вiд усiх здалека.

В неi були лиш три добрi знайомi, з якими ненастанно зносилася. Двi зовсiм старi жiнки, бiлi як снiг, i одна молодиця. Тi ж старi ставали iй в рiзних пригодах з порадою, а молодиця була товаришкою ii душi i при роботi. Бiльше не стояла о нiчию ласку. Івонiка iшов за нею слiд у слiд. Жив з усiма добре, але у великiй приязнi лиш iз старим Петром.

Марiйки й не бачив нiхто нiколи в корчмi. Дуже рiдко коли на ярмарку, а святами або недiлею по обiдi, то, вмiсте пiти де на балаканку в село, лягала на призьбу вiд сонця i спала, а як нi, то вимащувала собi й синам голови й чесала iх гладко й гарно, так, як чинила се в часах, коли були ще дрiбними хлоп'ятами, i розмовляла про худобу й землю i про те, як воно – як дасть Бог дочекати – буде в будучностi. Часом ходила з Михайлом або Івонiкою межею в поле i оглядала хлiб…

Нинi було iй тяжко на душi, i ii думки були понурi й невiдраднi та й гнули ii додолу.

Зранку, як Івонiка й Михайло пiшли до бранки у мiсто, вона накинула на себе сердак i побiгла направцi чорним полем до сусiднього села, до далеко й широко знаноi циганки-ворожки, щоб дiзнатися вiд неi iз карт, чи Михайло останеться дома, чи вiзьмуть його восени вiд неi до вiйська.

А ворожка числила щось межи картами та числила, перешiптувала якiсь незрозумiлi слова, а вiдтак сказала iй ось що: «У тебе велика гризота, але ще бiльша жура жде тебе i твойого чоловiка вiдтепер.

Перед тобою лежать потоки слiз; вони вкiнцi висохнуть, i ти будеш кров'ю плакати. Пороги суду переступатимеш, за один раз витопчеш стежку до нього… такий тяжкий жаль нестимеш iз собою тою стежкою… Межи бiдних роздаватимеш свое добро й вiд людей будеш утiкати, i те, що тобi наймилiше, пiде вiд тебе якнайдальше, а те, що стоiть вiд тебе подалеку, стане тобi близько серця. Вiд Бога все зависить.