Земля (збірник)

Часом ховався глибоко в ii крихкiй масi, а часом вискакував, полискуючись ясно у раннiм сонцi, на ii поверхню i пишався рiвними довгими борознами за собою.

– Восени буде вам уже Сава при всiм помагати, тату! – обiзвався Михайло по довгiй хвилi мовчання. – Вiн не дуже охочий до працi, але хто мае вам помагати? Ви мусите його приневолювати до роботи, бо вiн забагато ходить по селi. Через то вiн бутний[49 - Бутний – гордий, чванькуватий.]! Ви задобрi, тату, а Сава вмiе використовувати доброту.

– Я журюся Савою, Михайле!

– Ей, що журитися, нема чим! Вiн ще дурний, наш малий, i трохи впертий, але вiн добрий хлопчисько!

– Бог його знае, але вiн часом такий, що мов каменем у серцi стане.

– Ну, вiн такий, як я кажу! Якби мав розум, не тратив би часу, плентаючися зi стрiльбою цiлими днями по полi i в лiсi, а приложив би, як ялося[50 - Як ялося – як належить.], руки до землi, яка його годуе, i сидiв би на мiсцi. До того слухае Григорiя (вiн соромився вимовити перед батьком iм'я Рахiри), а той пiдмовляе його до зла й до всякоi пустоти.

«Що ти там маеш?» – питаю я його.

«Що маю? Вгадай!»

«Звiдки я можу знати, що ти маеш?»

«Коли не знаеш, то не потрiбую тобi казати!» – вiдповiв. Я розсмiявся.

«Але ж то з тебе мудра голова!» – кажу я йому i знов смiюся. Хотiв я його побудити до смiху, але вiн заедно[51 - Заедно – постiйно, весь час.] хмарився.

«Ну, Саво, – кажу, – маеш зiлля вiд ворожки? Кому хочеш ним поворожити? Хочеш вiдiгнати трутнiв вiд бджiл? На те ще час!»

«Хочу ним розiгнати тих, що менi в дорозi!» – каже вiн.

«Ади-ади! – жартував я далi. – Може, хочеш позбутися непрошених свiдкiв тодi, як стрiляеш на зайцiв? Я радив би тобi, аби ти лiпше цiлком лишив, бо тепер не вiльно стрiляти».

«Менi вiльно!»

«Саво, брате! – кажу йому вже без смiху. – Чому ти такий мрачний?»

«Журися лiпше тим, як тобi буде у вiйську, а не мною!» – вiдповiв менi.

«Я вже пожурюся тим, як буду там! – сказав я йому. – Але ти залиши се, з чого може вийти бiда. Зiлля добре або лихе годиться лише жiнкам у руки або циганам, але не молодому хлопцевi. Вiзьми лiпше рискаль[52 - Рискаль – заступ.] та обкопай тих пару яблiночок коло бурдея. Най земля коло кореня вiдсвiжиться, щоби цвiли та родили. Як добре, що я обкопував iх досi щороку: липовани[53 - Липовани – росiйськi старообрядцi, якi проживали на Буковинi.