До зірок

Гнучкий, елегантний i атлетичний торс Г’юберта Блера увiнчувало цiлком звичайнiсiньке пухке обличчя, а на цьому обличчi стирчав пiкантний кирпатий носик – майже дiвочий, немов iз картинки Гаррiсона Фiшера[3 - Гаррiсон Фiшер (1875–1934) – успiшний американський комерцiйний художник та iлюстратор. Створенi ним образи дiвчат iз вищого свiту вважалися еталоном американськоi краси.].

Г’юберт був самовпевненим; анi сумнiви, анi капризи його нiколи не долали. Танцювальну школу вiн не вiдвiдував – його батьки переiхали до цього мiста лише рiк тому, – однак юнак уже встигнув перетворитися на легенду.

Хоча хлопчаки його недолюблювали, однак вони були в захватi вiд його вiртуозних акробатичних здiбностей, а для дiвчат кожен його рух, кожен жарт i навiть його байдужiсть були сповненi безмежноi чарiвностi. Безiл неодноразово вже в цьому переконувався, але тепер перед ним знову розгорнулася гнiтюча комедiя.

Г’юберт зняв роликовi ковзани, вдав, що один вислизае в нього з руки i вмить спiймав його за ремiнець, вберiгши тим самим його вiд падiння на брукiвку; вихопив стрiчку з волосся Імоджен та кинувся навтьоки, дiвчина в цiлковитому захватi, смiючись, побiгла за ним навздогiн по подвiр’ю, i вiн спритно ухилявся.

Вiн поставив ноги навхрест i вдав, що зараз зiпреться об дерево, навмисне промахнувся, але втримався вiд падiння i грацiйно вiдновив рiвновагу. Спочатку хлопцi лише скоса за ним спостерiгали. Та потiм вони теж заворушилися, почали виконувати рiзнi трюки, якi тiльки спадали iм на думку, навiть компанiя, що сидiла на ганку, почала витягувати шиi вiд несподiваного пожвавлення. Та Г’юберт не зупинився на досягнутому. Вiн схопив капелюшок Імоджен та рiзними химерними способами почав його примiряти. Імоджен разом з iншими дiвчатами просто млiли вiд захвату.

Не в змозi бiльше витримувати таке нестерпне видовище, Безiл пiдiйшов до компанii однолiткiв i мовив найбiльш зухвалим тоном, на який лишень спромiгся:

– Агов, вiтаю, Г’юбе.

– О, вiтаю, дружище Безiле, Нiс-як-в-бевзня, – вiдказав Г’юберт i начепив кепi на iнший манiр, так, що й сам Безiл мимоволi захихотiв.

– Безiл Нiс-як-в-бевзня! Безiл Нiс-як-в-бевзня, – роздалося на всьому подвiр’i. З-помiж iнших Безiл почув i голос зрадника Рiплi!

– Г’юб Тупий-як-дуб, – миттево вiдреагував Безiл; але його зiпсований настрiй позначився i на жартi, що не мав жодного успiху, хоча кiлька хлопцiв i пiдхопили його кiлька разiв, вiддавши йому належне.