Діви ночі

По танцях вiн пiдходить до мене, вiдкликае набiк i мовчки кладе в руку двi двадцятьп’ятки. Я так само мовчки ховаю грошi в кишеню i, сiвши за стiл, проводжаю iх очима.

– Вихiдний не вдався, – смiеться Леська.

Рагулi попивають горiлку i потроху червонiють на лицях. Я роззираюсь по залi. Багато цiкавого можна побачити, коли зосередишся.

Ось з’являеться група циганiв. Двое з них, чоловiк i жiнка, – дуже поважнi, товстi i набундюченi, наче индики. На чоловiковi, що схожий на Рiшi Капура, вилискуе велюровий пiджак, джинси з закоченими холошами розпирае громiздкий живiт.

На руках в обох перстенi, а коли розкривають роти, то засвiчуеться суцiльне золото, iх супроводжують два охоронцi. Таких прийнято в цьому свiтi називати горилами. Поки вони непоспiшно розсiдаються, верткий офiцiант пурхае над ними, наче колiбрi, i щось трiщить, сюрчить, цвiрiнькае. Мабуть, якийсь барон циганський.

– Це що – цигани? – питае старий.

– Так.

– Ти бач! У нас таких i нема.

– А ви звiдки?

– Із Житомира.

Потiм старий починае мене розпитувати про ресторани та про те, де тут можна погуляти.

– А що це на вас найшло – погуляти?

– Понiмаеш, синок, хворий я. А грошей – тьма. Живу сам. Нiде грошi подiть. От i махнув сюди. Подивитися на западенцiв, iнтересний ви народ.

– Хiба ми не один народ?

– Не-е… Западенцi – це западенцi.

– А що, – скалить зуби молодий, – ще й досi, мать, у сiнi автомати ховаете? Ха-хха!.. Да? – вiн лiзе у кишеню i виймае пулярес. Обережно його розкривае i тицяе менi пiд нiс Сталiна.

 – Знаеш цього чоловiка?… От вiн вам залив сала за шкуру, скажи? Зали-и-ив! Да?… А я уважаю. Хароший був, бдiтельний товарiщ. Скажи, дядь Мiш? Уважаеш?… І дядь Мiш уважае. А ти не уважаеш. Правiльно?

– Дурак ти, – кажу я. – І не тицяй менi пiд нiс своiх родичiв.

– Що? – визвiрюеться той, i я бачу в його п’яних очах спалах лютi. – Ти чо? По мозгам хош? Зделаем! От вип’ю ще псять грам, i зделаем. Да, дядь Мiш? Зделаем?

– Заткнися ти, – буркае старий. – Нахлявся уже?

– А чо вiн виступае? Думае, з красiвими девочками сiв, так уже й виступати можна?

– Заткнися, я тобi сказав!.

. Не слухайте його. Дурак п’яний. Я його взяв для компанii. На побiгеньках у мене… Грошей тьма… Куди iх подiть? От i гуляю. Жiнка вмерла, дiтей нема. А я на м’ясокомбiнатi робив. Та й жiнка… Сам понiмаеш. Заробляли добряче. А тепер кому оце все?… От я й… проп’ю, прогуляю… На юг поiду… ще там подивлюся. А то всю жизнь пахав, як папа Карло. Свiта божого не бачив.